Томас Харріс - Ганнібал

кинув їй в обличчя сперму. Доктор Лектер засмутився, опинившись на слизькому. То був єдиний раз, коли я бачив його засмученим. Вона це також помітила і спробувала скористатися. Гадаю, він захопився її зухвальством.

— Як він ставився до того іншого пацієнта, який жбурнув сперму? Чи були в них якісь стосунки?

— Не сказав би, — відповів Барні. — Тієї ж ночі доктор Лектер його просто вбив.

— Вони сиділи в окремих камерах? — спитався Демлінг. — Як він це зробив?

— Через три камери, на протилежних кінцях коридору, — сказав Барні. — Серед ночі доктор Лектер трохи з ним поговорив і наказав проковтнути власний язик.

— Тож стосунки Кларіс Старлінг і Ганнібала Лектера були… дружніми? — спитав Мейсон.

— У межах формальності, — відповів Барні. — Вони обмінювались інформацією. Доктор Лектер ділився думками щодо серійного вбивці, на якого вона полювала, а вона платила особистою інформацією. Доктор Лектер казав мені, що Старлінг, певно, надто смілива, має «надлишок завзяття», як він це назвав. Гадав, що на роботі вона може підходити до самої межі, якщо того вимагає завдання. І одного разу він сказав, що на ній лежить «прокляття смаку». Не знаю, що це означає.

— Докторе Демлінг, він хоче її трахнути, вбити, з’їсти чи що? — спитав Мейсон, перерахувавши всі зрозумілі йому варіанти.

— Можливо, все разом, — сказав Демлінг. — Не хочу робити припущення щодо порядку, у якому він виконуватиме ці дії. У цьому й суть, як я розумію. Хоч як таблоїди і їх читачі намагатимуться романтизувати їхні стосунки, хоч як старатимуться побачити в них Красуню і Чудовисько, Лектер має на меті деградацію, страждання й смерть Старлінг. Він уже двічі відгукувався: коли її образили, кинувши в обличчя сперму, і коли порвали на шматки в газетах після того, як вона перестріляла тих людей. Він постає під личиною вчителя, але його вабить лише горе. Коли напишуть біографію Ганнібала Лектера — а це неодмінно станеться, — то цей випадок увійде в історію як «аванкулізм Демлінга». Вона його вабить, коли перебуває в скруті.

На широкій еластичній прогалині між очима Барні з’явилася зморшка.

— Можу я додати дещо, містере Верджер, якщо ви вже спитали? — Барні не став чекати дозволу. — У лікарні доктор Лектер реагував на неї тоді, коли Старлінг тримала себе в руках, коли стояла там, витираючи сперму з обличчя, і виконувала свою роботу. У листах він називає її воїном і зазначає, що в тій перестрілці вона врятувала дитину. Він поважає її сміливість і дисципліну, захоплюється цим. Він сам каже, що не планує до неї навідуватися. Чого він напевно не робить, так це не бреше.

— Саме про таких таблоїдних читачів я й казав, — вставив Демлінг. — У Ганнібала Лектера немає емоцій на кшталт захоплення чи поваги. Він не відчуває тепла чи приязні. Це романтична ілюзія, яка вказує на небезпеку через брак освіти.

— Докторе Демлінг, ви мене не пригадуєте, так? — спитав Барні. — Я саме чергував у відділенні, коли ви спробували поговорити з доктором Лектером, як пробували багато людей, але ви єдиний пішли від нього в сльозах. Він тоді опублікував відгук на вашу книжку в «Американському журналі психіатрії». Не дивно, що той відгук довів вас до сліз.

— Досить, Барні, — сказав Мейсон. — Розпорядися щодо мого ланчу.

— Самоук недороблений, нема нічого гіршого, — сказав Демлінг, коли Барні вийшов із кімнати.

— Докторе, ви мені не казали, що мали розмову з Лектером, — зауважив Мейсон.

— Він тоді впав у кататонічний ступор, ніякої розмови не відбулося.

— І через це ви плакали?

— Це неправда.

— Тобто ви заперечуєте слова Барні.

— Лектер увів його в оману, так само як і дівчину.

— Певно, Барні сам ласий до Старлінг, — сказав Крендлер.

Марґо засміялася сама до себе, проте достатньо голосно, аби Крендлер її розчув.

— Якщо хочете привабити доктора Лектера за допомогою Кларіс Старлінг, то вона має потрапити в скруту, — сказав Демлінг. — Скрута, яку він побачить, заохотить скривдити її ще більше. Її рани, у символічному розумінні, збуджуватимуть його так само, як коли б вона себе пестила. Коли лис чує крик зайця, то біжить на звук, але не на допомогу.

Розділ 52

— З приводу Кларіс Старлінг нічого не обіцяю, — мовив Крендлер, коли Демлінг пішов. — Я можу приблизно сказати вам, де вона і що робить, але контролювати завдання Бюро я не в змозі. І якщо Бюро вирішить виставити її як приманку, то забезпечить їй хороше прикриття, повірте.

Аби підкреслити свої слова, Крендлер ткнув пальцем у Мейсонову темряву:

— Вам не слід втручатись у цю операцію. У вас не вийде прорвати прикриття й перехопити Лектера. Ваших людей одразу ж помітить зовнішнє стеження. По-друге, Бюро не вестиме активних дій, якщо тільки він знову не вийде на контакт або ж не з’являться докази, що він уже поруч; Лектер і раніше їй писав, але ж не приїздив. За нею стежитимуть як мінімум дванадцятеро людей, а це дорого. Було б набагато легше, якби ви не витягали її з тої халепи через перестрілку. Зараз уже буде складно змінити тактику й наново все на неї повісити.

— Було б, якби, не слід, — сказав Мейсон, непогано впоравшись із «с» у таких обставинах. — Марґо, зазирни в міланську газету «Corriere della Sera» за середу, через день після того, як убили Пацці, зверни увагу на перше оголошення в «сімейній» колонці. Зачитай-но.

Марґо піднесла густий шрифт до світла:

— Написано англійською, адресовано А. А. Аарону. «Здайтеся найближчим органам, вороги вже близько. Ханна». Хто така Ханна?

— Так звали кобилу, що була в Старлінг у дитинстві, — сказав Мейсон. — Це попередження Лектеру від Старлінг. Він розповів у своєму листі, як із ним зв’язатися.

Крендлер схопився на ноги.

— Чорт забирай. Вона ж нічого не знає про Флоренцію. Якщо їй усе відомо, то вона знає й те, що я вам показував ці матеріали.

Мейсон зітхнув і замислився, чи стане Крендлерові розуму перетворитися на корисного політика.

— Вона нічого не знає. Це я розмістив оголошення — у «La Nazione», і «Corriere della Sera», і в «International Herald Tribune», щоб тримати ситуацію під контролем після того, як здійснимо замах на Лектера. І у випадку невдачі він міг би подумати, що Старлінг намагалася йому допомогти. І ми мали б із ним зв’язок через Старлінг.

— Оголошення ніхто не помітив.

— Так. Окрім, може, Ганнібала Лектера. Може, він захоче подякувати їй — листом, особисто, хтозна? А тепер послухай мене: ви й досі моніторите її пошту?

Крендлер кивнув:

— Авжеж. Якщо Лектер щось їй прийшле, ви побачите це