Платон - Апологія Сократа. Діалоги

сила-силенна всіляких несусвітних чудовиськ. Якби хтось не вірив у їх існування і взявся на здоровий глузд усе це пояснити, то йому б довелось затратити чимало часу й труду. А в мене на це вільного часу зовсім немає. Причина ж, мій друже, полягає ось у чому: я ніяк не в спромозі, як проголошує дельфійський напис, пізнати самого себе{219}. [230] Тим-то мені здається смішним, не пізнавши самого себе, займатись не властивими мені дослідженнями. Тому я не цікавлюсь такими речами, а беру на віру те, у що вірять всі інші. Я, як тільки що сказав, досліджую не такі явища, а самого себе: хто я такий — потвора ще складнішої будови й лютіша від Тифона{220} чи істота простіша й ласкавіша, яка має в собі від природи щось божественне і шляхетне? Але, між іншим, друже, чи перед нами не те дерево, до якого ти мене ведеш?

[B] Ф е д р. Так, це воно і є.

С о к р а т. Клянусь Герою, чудове місце для відпочинку! Цей платан такий крислатий і високий, а ще ж ця розлога верба дає густу тінь. Сама верба вся в розкішному цвіті, через що вся місцина довкіль насичена її приємним запахом. А яке чарівне джерело б’є з-під платана! Його вода холодна-прехолодна — попробуй-но ногою. А зображення дів і жертовні приносини вказують на те, що [C] це урочище, вочевидь, є святилищем якихось німф і Ахелоя{221}. Тут і вітерець повіває ніжно і приємно в літню спеку, а його супроводить лунке дзижчання хору цикад. Усе ж найпривабливіша тут трава — вона пишно росте на цьому пологому схилі. Якщо на ній прилягти, то й голову можна зручно прихилити. Таким чином, із тебе, любий Федре, прекрасний провідник.

Ф е д р. Ой, дивак же ти, незвичайна людина! Говориш таке, неначе невідомо звідки приїхав, а не є місцевим жителем. [D] Адже ти не лише не виїздиш за межі нашого краю, а й, гадаю, ніколи не виходиш за мури міста.

С о к р а т. Вибач мені, мій добрий друже, але річ у тім, що в мене потяг до знань, а місця й дерева нічого мене не вчать, не те, що люди в місті{222}. Зрештою, ти, здається, знайшов засіб виманити мене на прогулянку. Достоту мов голодну худобину ведуть, помахуючи перед нею зеленою гілкою або якимось плодом, [E] так і ти, простягаючи згортки з творами, водитимеш мене ледь не всією Аттикою і взагалі куди тобі заманеться. Якщо вже ми сюди прийшли, то я тепер покладусь на траві, а ти розмістись, як тобі здасться найзручнішим для читання, і починай читати.

Ф е д р. Отже, слухай.

«Про що мені йдеться, ти знаєш, чув уже й про те, що буде для нас, як гадаю, корисним, якщо ми з тобою поладнаємо. [231] Думаю, що моєму проханню не зашкодить та обставина, що я в тебе не закоханий. Адже закохані, коли промине їхня пристрасть, шкодують, що робили добро коханим, а в незакоханих ніколи не настає такий час, щоб їм доводилось розкаюватись. Вони ж бо чинять добро не з потреби, а добровільно дбають про іншого в міру власних сил так, що навіть про власні справи не дбали б краще.

Відтак закохані дивляться, якої шкоди зазнали вони через любов та які зробили послуги, [B] і, зваживши ще й затрату своїх зусиль, вважають, що вже давно належним чином віддячили тим, кого вони любили. А незакохані не будуть під приводом любові занедбувати домашні справи, ні перелічувати своїх минулих старань, ні нарікати на коханих за те, що через них посварилися з родичами. Отже, якщо відпадають усі ці лиха, то ніщо не заважає їм щиро робити все, [C] чим, на їхню думку, можуть комусь прислужитись.

Відтак, може, закоханих і варто високо цінувати за, як вони запевняють, велику відданість своїм коханим і готовність протистояти усім задля підтримки словом і ділом тих, кого люблять. Але тут легко розпізнати, чи це правда, чи ні. Адже в кого вони згодом закохаються, тим і віддадуть перевагу над попередніми улюбленцями, і, зрозуміло, стануть готовими погано обходитися з ними на догоду новим. І взагалі, чи варто спілкуватись з людьми, враженими такою вадою, що ніхто, навіть найдосвідченіша людина, не взявся б її лікувати? Закохані самі визнають, що вони радше хворі, ніж при здоровому глузді. [D] Хоча вони й усвідомлюють, що з їхнім розумом не все гаразд, а все-таки неспроможні опанувати себе. То як же можуть вони після того, як до них знову повернеться глузд, схвалювати те, що їм заманулось у такому стані?

До того ж, якби ти захотів вибрати найкращого з-поміж закоханих, то в тебе був би невеликий вибір. І навпаки, якби ти серед інших людей мав вибирати найдостойнішого, то вибір був би дуже великим. Тим-то якраз поміж багатьма найімовірніше відшукати гідного твоєї приязні.

Якщо ти боїшся прийнятого звичаю, що люди, ді­знавшись про це, будуть дорікати тобі, то тут справа така: [232] закохані завжди уявляють собі, ніби їм заздрить увесь світ, подібно до того, як самі вони ревнують один одного. Тому вони чваняться у розмовах і з гордістю дають зрозуміти, що їх заходи не виявились даремними. [B] А от незакохані стійкіші за них і воліють чогось кращого, аніж розголосу серед людей. Крім того, люди обов’язково помічають і бачать, як закохані супроводжують коханих і упадають біля них. Тому, як тільки побачать їх, зайнятих розмовою, то неодмінно вважатимуть, що тут ідеться про любовне захоплення, яке вже зродилось або от-от з’явиться. А незакоханим ні­хто й не зважиться ставити такі зустрічі за провину, адже кожному відомо, що часом треба з кимось побалакати чи то з дружби, чи просто задля приємності.

Можливо, тебе лякає думка, що приязні трудно бути тривалою. Але ж у всіх інших випадках [C] при виникненні непорозуміння нещасними стають обидві сторони. Якщо ж тільки ти втратиш те, чим найбільше дорожиш, тоді великої втрати зазнаєш ти один. Отже, виходить, що потрібно остерігатись саме закоханих. Будь-що їх засмучує, і все діється, як вони вважають, їм на шкоду. Через те вони не допускають коханих до спілкування з іншими людьми, бо бояться, що багачі перевершать їх грішми, а освічені затьмарять розумом. [D] Коротко кажучи, їх жахає вплив будь-кого, хто чимось їх перевищує. Переконуючи тебе неприхильно ставитись до таких людей, вони прирікають тебе на самотність, позбавляючи друзів. Якщо ти, з уваги на власне добро, захочеш бути розумнішим від них, то будь певен розриву з ними. Якщо ж хтось