Платон - Апологія Сократа. Діалоги

затулив йому очі й закрив рота. Така, Ехекрате, була кончина нашого друга, людини, про яку можемо впевнено сказати, що з усіх, кого ми знали у своєму житті, Сократ був найкращий і взагалі наймудріший та найсправедливіший.

Федр

Сократ, Федр

[227] С о к р а т. Дорогий Федре, куди так і звідки?

Ф е д р. Від Лісія, сина Кефала{204}, Сократе. А йду про­гулятися за місто. Засидівся у нього довгенько, сидів-бо від самого ранку. За порадою твого й мого друга Акумена{205} на прогулянки вибираю позаміські дороги, [B] бо він твердить, що так проходжуватись краще, аніж по вулицях міста.

С о к р а т. Доречно він каже, друже. Виходить, Лісій зараз у місті?

Ф е д р. Так, він у Епікрата{206}, в будинку Моріхія{207}, що біля храму Зевса Олімпійського{208}.

С о к р а т. А про що велася там розмова? Певно, Лісій пригощав вас своїми промовами?

Ф е д р. Дізнаєшся, якщо є в тебе часинка пройтися зо мною та послухати.

С о к р а т. Чом би ні? Хіба ж, по-твоєму, є для ме­не, як висловлюється Піндар{209}, «заняття важливіше», ніж послухати твою розмову з Лісієм?

[C] Ф е д р. Тоді ходімо.

С о к р а т. Отже, розкажеш?

Ф е д р. Гаразд, Сократе; а те, що ти зараз почуєш, буде тобі вельми до вподоби. Адже предметом нашої розмови була — якось так сталося, — любов. Лісій описав, як одного красеня намагався прихилити до се­бе хтось, як не дивно, не закоханий у нього, і в цьому весь дотеп{210}. Лісій твердить, що треба більше догоджати тому, хто не закоханий, ніж тому, хто закоханий.

С о к р а т. Яка благородна людина! Якби він так написав, що треба більше дбати про бідного, ніж про багатого, про старого, ніж про молодого, і таке інше, миле серцю моєму і багатьох з нас, — [D] оце були б доречні і корисні для народу твори! У всякому разі, я так загорівся бажанням послухати, що нізащо не відступлю від тебе ні на крок, навіть якби довелось, прогулюючися з тобою, дійти аж до Мегар{211} і, за порадою Геродіка{212}, дійшовши до міських мурів, повернути звідти назад.

Ф е д р. Що ти говориш, Сократе! Невже ти думаєш, що [228] я, при своїй невмілості, зможу належним чином із пам’яті передати неповторність твору Лісія, найвизначнішого сучасного письменника, твору, над яким він працював довго, присвятивши весь вільний час? Куди мені до цього! А, сказати правду, я волів би це, ніж мати купу золота.

С о к р а т. Ой Федре! Якщо я Федра не знаю, то й себе самого забув. Але тут ні те, ні те. Переконаний, що він слухав твір Лісія не один раз, а просив Лісія повторяти, і той радо це робив. [B] Федрові навіть цього було мало, врешті-решт він узяв рукопис і проглядав усе, що його найбільше цікавило. Просидівши за цією роботою від раннього ранку, втомився і пішов прогулятись. Та й здається мені, що він зазубрив цей твір напам’ять, хіба що виклад був занадто довгий. А подався за місто, аби повправлятися у виразному читанні. Дорогою зустрів чоловіка, який страшенно любить слухати чужі твори. Побачивши його, зрадів, що буде мати співучасника свого захоплення, й запросив до товариства. [C] Але коли цей любитель чужих творів попросив Федра розповісти, він почав комизитись, нібито йому не хочеться. А закінчилося б усе тим, що, якби ніхто не забажав слухати його по-доброму, то він переказував би насильно. Отож, мій Федре, попроси його, щоб він зараз же звелів зробити те, що все одно зробить.

Ф е д р. Справді, найкраще для мене буде розповісти, як зумію. Тим паче, що ти, либонь, нізащо не відпустиш мене, поки я не перекажу твору Лісія хоч приблизно.

С о к р а т. Слушно кажеш.

[D] Ф е д р. Тоді я так і зроблю. Все ж, сказати правду, Сократе, я не вивчав його слово в слово, але зміст викладу Лісія про те, чим стан закоханого відрізняється від стану незакоханого, я запам’ятав і можу в загальних рисах передати по черзі окремі положення, починаючи від першого.

С о к р а т. Гаразд, але спочатку покажи-но, дорогенький, що там у тебе в лівій руці під плащем. [E] Підозрюю, що саме цей твір. Якщо так, то запам’ятай ось що: я тебе дуже люблю, але не маю найменшої охоти в присутності Лісія дозволити тобі вправлятись на мені в красномовстві. Ану, покажи!

Ф е д р. Перестань! Пропала надія, що мені вдасться трохи повправлятись на тобі, Сократе. То, може, сядемо, де тобі до вподоби, і займемось читанням?

[229] С о к р а т. Збочивши звідси, ходімо понад Ілісом{213}, і там, де нам сподобається, сядемо в затишку.

Ф е д р. До речі, чудово складається, що я тепер невзутий{214}, а ти завжди так ходиш. Знаєш що: найкраще буде брести річкою, замочивши ноги. Це особливо приємно в таку пору року й такі години дня.

С о к р а т. Тоді йди попереду й дивись, де б нам присісти.

Ф е д р. Бачиш он той високий платан?

С о к р а т. А що?

[B] Ф е д р. Там тінь, легкий вітерець, є й трава, на якій можна сісти і, якщо забажаєш, то й прилягти.

С о к р а т. Веди туди!

Ф е д р. Скажи-но, Сократе, чи не звідси, з Іліса, Борей, за переказом, викрав Оріфію?{215}

С о к р а т. Таке люди повідають.

Ф е д р. А може, саме звідси? Тут чисте й прозоре плесо. А на березі вимріяне місце для гри дівчат.

[C] С о к р а т. Ні, не звідси; те місце нижче течією на якихось два-три стадії, де перехід до святилища Аг­ри{216}. Там і знаходиться вівтар Борея.

Ф е д р. Не звернув уваги. Все-таки скажи, заради Зевса, Сократе, чи ти вважаєш цей переказ вірогідним?

С о к р а т. Якби я й не вірив, як розумні люди, то в цьому не було б нічого дивного. Тоді я мудрував би й говорив, що бурхливий порив Борея скинув Оріфію з прибережних скель, коли вона гралася тут із Фармакією, [D] і після такої її загибелі пішов поголос, начебто її схопив Борей. А може, її забрано з пагорба Арея{217}? Бо є й такий переказ, начебто вона була схоплена там, а не тут. Зрештою, хоч я, Федре, вважаю такі пояснення привабливими, але цим повинна займатись людина особливо здібна й наполеглива; клопоту вона матиме чимало, а успіху обмаль. А це хоч би тому, що потім перед нею постане необхідність установити, як насправді виглядали кентаври, а також химери. [E] Відтак її обсяде зграя різних горгон і пегасів{218} — взагалі