Платон - Апологія Сократа. Діалоги

не закохався, а своїми чеснотами домігся того, чого бажав, то він не заперечуватиме проти підтримування товариських стосунків з людьми. Навпаки, вважаючи товаришування корисною справою, він відчував би неприязнь до відлюдьків, яких можна запідозрити в нехтуванні тобою. Тому [E] значно більшою є ймовірність того, що відносини з такою людиною перетворяться на дружбу, а не на ненависть.

Відтак більшість закоханих захоплюється тілом іще до того, як пізнають вдачу й перевірять інші риси коханих, [233] тому й невідомо, чи захочуть вони лишитися друзями й тоді, коли зникне їхнє захоплення. Що ж до незакоханих, які віддавна дружили, то немислимо, щоб їхня дружба могла пригаснути від пережитого обопільного задоволення. Навпаки, воно залишиться тривалою па­м’яткою і запорукою їхньої дружби на майбутнє.

Треба сподіватись, що ти сам станеш кращим, якщо послухаєш мене, а не когось, закоханого в тебе. Бо той [B] схвалює не дійсно хороше, а все, хоч би що ти сказав або зробив. По-перше, тому що він боїться стати неприємним, і, по-друге, тому що пристрасть заважає відрізнити добре від поганого. Бо любов може чинити з людьми таке: тих, хто в ній нещасливий, примушує мучитися з приводу того, що інших не засмучує, а щасливим велить хвалити те, з чого радіти не варто. Тому радше слід співчувати улюбленцям, аніж заздрити їм.

Якщо ти мене послухаєш, то я буду спілкуватися з тобою не заради скороминущої насолоди, а й заради майбутньої користі. [C] І не любов оволодіє мною, а сам я буду володіти собою. Між нами не виникне ворожнечі через дрібниці, ну а через важливіші справи трохи погніваюсь та й перестану; мимовільні провини прощатиму, а до свідомих старатимусь не допустити. Такими є ознаки довготривалої приязні.

Якщо тобі видається, начебто не може зав’язатись міцна приязнь там, де немає любові, то [D] зваж на те, що тоді ми не повинні б цінувати ні наших синів, ні батьків, ні матерів, ані не придбали б ми вірних друзів. Адже такого роду відносини ґрунтуються не на пристрасті, а виникають із зовсім інших спонукань.

Відтак, якщо треба особливо прихильно ставитися до тих, хто цього потребує, то й у інших справах [E] слід віддавати перевагу не найзнатнішим, а найбіднішим. Вони будуть найвдячнішими за те, що ми звільнили їх від великої біди. Тому варто запрошувати на пригощання до власного дому не друзів, а тих, хто про це просить і кому потрібно попоїсти. Вони будуть любити й проводжати тебе, підходити під твої двері, будуть дуже тішитись, щиросердно дякувати і зичити всього найкращого.

Зрештою, можливо, слід виявляти свою турботу не про тих, хто цього дуже потребує, а про тих, хто може найкраще віддячитись; не про тих, хто просить допомоги, а про тих, хто вартий твоїх старань; [234] не про тих, хто використає твою молодість, а про тих, хто поділиться своїм хлібом, коли постарієш; не про тих, хто, домігшись свого, буде вихвалятись перед людьми, а про тих, хто пристойно буде перед усіма зберігати мовчання; не про тих, хто лише короткочасно дбає про тебе, а про тих, що на все життя залишаться твоїми друзями; не про тих, хто лиш, як мине їхнє захоплення, [B] будуть шукати приводу, аби заворогувати з тобою, а про тих, хто виявить свої кращі якості й тоді, коли мине твоя краса.

Отже, пам’ятай про те, що я сказав, і зваж, що закоханих їхні друзі напоумлять, вказуючи на погану поведінку, а незакоханим ніхто з близьких ніколи не дорікав тим, що вони намислили щось погане.

Можливо, ти запитаєш мене, чи раджу я тобі виявляти однакову прихильність до всіх не закоханих у тебе. Думаю, що навіть закоханий не радив би тобі так ставитись до всіх закоханих. Здоровий глузд не дозволяє [C] вважати кожного гідним однакової прихильності, як неможливо, щоб тебе при всьому бажанні однаково оцінювали інші люди. Треба вести справу так, щоб ніхто не зазнавав шкоди, а була обопільна користь.

Я вважаю, що досить того, що я сказав. [D] Якщо бажаєш доповнень, чи я щось пропустив, тоді став запитання».

Якої ти думки, Сократе, про цей твір? Правда ж, тут усе прегарно сказано, особливо якщо йдеться про добір слів?

С о к р а т. Чудово, приятелю, я справді вражений. А все через тебе, Федре, бо, коли я спостерігав за тобою під час читання, то мав враження, що ти насолоджуєшся твором. Оскільки ти, по-моєму, більше від мене тямиш у таких справах, то я наслідував тебе і піддався неймовірному захопленню разом з тобою, божественна голівонько.

Ф е д р. Ей, ти, певно, жартуєш!

С о к р а т. То ти вважаєш, що я жартую і не говорю серйозно?

Ф е д р. Ні, я так не думаю. Але скажи по правді, Сократе, заради Зевса — покровителя дружби, [E] чи, на твою думку, хтось інший з греків міг би сказати про це інакше, краще і повніше?

С о к р а т. Ну що ж, ми з тобою повинні похвалити цей твір ще й за те, що його автор висловив усе як належить, а не лише за ясність, влучність і відточеність висловів? Якщо треба, то я зроблю тобі таку при­ємність і погоджуся з тобою, [235] хоч я при своїй обмеженості такої властивості не помітив. Бо моя увага була звернена лише на його риторичний бік, а все інше, гадаю, й сам Лісій визнав би недостатнім. У мене, Фед­ре, склалося таке враження — хіба що ти іншої думки, що він повторює одне й те саме по два-три рази, немовби йому бракувало засобів по-різному висловлювати те саме. А можливо, йому на цьому й не залежало. Мені видалися хлоп’яцтвом його намагання виявити свій хист висловлювати одне і те саме то так, то сяк, і в усіх випадках дуже добре.

[B] Ф е д р. Ти помиляєшся, Сократе. Він-бо прекрасно висловив у своєму творі все, що можна сказати на цю тему, не пропустивши нічого вартого уваги, так що ніхто ніколи не міг би сказати повніше й краще, ніж сказав він.

С о к р а т. Щодо цього я ніяк не можу погодитися з тобою. Якщо в догоду тобі й погоджусь, то мені доведуть мою помилку старі й мудрі чоловіки та жінки, які писали про це.

[C] Ф е д р. Хто вони? І де ти чув що-небудь краще?

С о к р а т. Таке було, але в цю хвилину відразу відповісти не можу. Але, ясна річ, я від когось чув подібне чи то від прекрасної Сапфо, чи то від мудрого Анакреонта{223}, чи то від якихось інших письменників. А на якій