Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

Надія

Минув один тиждень. Сім днів на одинці з собою. Звичайно,я виходила на двір, щоб погуляти і таке інше. Але це не змінює того факту, що я була сама. Знаєте, після того,як я стільки часу провела з Сергієм,Софією і Маргаритою Семенівною,я ..

Я звикла до нашої сім'ї,дивної, звісно,але сім'ї. А ще я звикла до того, що ми снідаємо разом, розмовляючи про свої плани на день. Правду кажуть, що ми цінуємо щось,коли втрачаємо.

Не те, щоб я не цінувала той час, просто у мене були реальні підстави піти. Проте, зараз залишившись наодинці,я розумію, що втратила і як до цього прикіпіла. Здається,що ж тоді. Все просто.

В мене є обручка і я можу її прийняти,а потім вийти заміж і знову все мати. При цьому, правда надіятися, що наша симпатія з Сергієм та пристрасть переросте у справжнє кохання. Почуття,яке має силу,що не можна ні з чим порівняти. Або ж,ми можемо зненавидіти один одного від того, що не змогли знайти і втілити в життя наші сподівання. А ще найгірший варіант розвитку наших відносин,це знайти свою справжню половинку і ламати голову,як роз'єднати невдалий шлюб. Шлюб людей,які не люблять один одного, можливо навіть не поважають,але живуть чомусь разом.

Одним словом,ви зрозуміли, що в мене було багато часу, щоб обдумати купу всякої всячини і від цього ще гірше все заплутати. Ми, жінки,вміємо драматизувати чи не так. Можливо тому, що ми по своїй природі особи романтичні, які ще,не зважаючи ні на що, зокрема досвід минулих поколінь або еволюцію людських відносин,все ж віримо у кохання. Жінка в теперішньому часі може все. Вона має ті самі права,що і чоловік. Тільки подумати,що якихось сто років тому назад,ми не мали цієї свободи. Навіть,маленької можливості піти проти волі батька або чоловіка. Правда,в деяких племенах або і в народах,ще досі таке продовжується.Страшно уявити, що там переживає жінка. Проте,це виключно думка тих,що народилися або росли в цій же свободі. Бо там,жінка затуркана традиціями і чоловічим егоїзмом,вважає себе щасливою. Більше того, що так має бути. Я зараз прошу вибачення за такі думки і словесні формулювання і, звичайно ж, нікого не хочу скилити до своєї думки.

Просто мені не може дійти в толк те,що я, вкотре нагадую собі,доросла жінка,яка є вільна в своєму виборі і так далі і тому подібне. Не можу прийняти просте рішення. Вийти заміж мені за Сергія чи ні.

Тут навіть третього чи п'ятого варіанту не має. Тільки так або ні. То, чому ж так важко. Думайте, що я дурепа,але от,що я на це вам скажу. Попадете в таку ситуацію і повірте,вам, також, буде важко. Хоча, штамп у паспорті зараз можна виправити і,по суті, він нікого не може вберегти від зради чи тому подібному. Проте, я людина відповідальна і легковажно йти на такий важливий крок не хочу.

Думаю, що ви зрозуміли, що я не в пусту тратила сім днів свого життя. І так,як я все ж не змогла нічого вирішити,то подумала, що вже час підключити важку артилерію.

-Алло, Настю, привіт,-намагаюся зрозуміти настрій майбутньої матусі,бо останнім часом обділила її своєю увагою, через що почуваю себе винною.

-Привіт,як там ти?Все добре,бо я вже зовсім забула про тебе,-бачу,що в неї вже включений режим"матусі" і вона за всіх дбає,що мені на руку.

-Все добре, мене от заміж кличуть,-на тому кінці, різко стало тихо і я злякалася не на жарт,-Настю,Настю,ти, тут?

-Так, через півгодини буду,приготуй щось поїсти,-відключається одразу вона і я вперше за скільки часу усміхаюся. Що ж, допомога друга не завадить, але чому то я розсілася. Треба швидко йти на кухню, голодною не варто залишати вагітну жінку і я б,в принципі,вже б перекусила...

Рівно через півгодини,Настя вже сиділа за моїм кухонним столом і поглинала мої кулінарні старання, під мою детальну розповідь подій останнього місяця. Правда,я, також,мала гарний апетит, тому,моя розповідь була доволі довгою.

-Ну і,що ти думаєш робити,-запитує мене подруга під кінець.

-Чайник поставлю,-встаю я з крісла в його напрямку.

-Тю,та я не про те,-починає сміятися Настя.

-Я знаю..

Голос мій звучить не так радісно,бо в душі я розумію, що сама маю зробити свій вибір. А подругу я покликала, щоб трохи відволіктися і заспокоїтися,бо скоро стану параноїком.

-Вибач,мої жарти. Я просто не думала, що буде все так складно..,-обіймає мене ззаду подруга.

-Угу,-все,що можу сказати в той момент.

-Слухай,а,ти, візьмеш Сергія на зустріч,-різко переводить тему подруга.

-Які зустріч,-правда,я не розумію.

-Випускників,ти,що не отримала запрошення?-дивується Настя.

-Ні.

-Воно в мене з собою,-виходь вона з кухні і швидко повертається, простягаючи мені листівку.

Я починаю її розглядати і згадувати роки школи,коли все було простіше.

-Напевно,я не піду.. якось не до цього..

-Ти що? Підеш! Вагітним не можна відмовляти. Заодно більше з Сергієм поспілкуєшся на людях,де будеш подалі від ліжка. А там може і зрозумієш чи хочеш з ним провести роки життя чи ні,-от за що я люблю подругу. За її рідкісні прояви геніальних думок,а не тільки прагматичних рішень.

-Ти,знаєш..а в цьому щось є,-вдруге усміхаюся до неї.

-От і молодчинка. Сподіваюся, що ти маєш вдома якийсь тортик до чаю,бо я не можу без солодкого,-все вона повернулася,моя Настя.

-Є, звичайно,-знову її обіймаю.

Після чаю з тортиком,ми ще трохи поговорили з Настею,а потім вона побігла по своїм справам. Проте,не зважаючи на те, що вона побула так недовго і знищила більшість моїх запасів,я відчувала себе набагато краще. Я виговорилася і отримала непогану пораду. Все ж, Сергій дав мені час на роздуми. То чому я не можу використати його з толком. Замість того, щоб мучитися над вибором,я можу дізнатися його краще, побачити з іншої сторони. І можливо в ці зустрічі і розмови я вже не буду стояти перед вибором,а буду беззаперечно впевнена у своєму рішенні.

А ще дочекаюся тих слів,про які мріє кожна жінка...я тебе люблю,кохаю.. Стільки є слів любові і я їх обов'язково почую.

За світлими думками я заснула, відклавши на завтра розмову з Сергієм. Думаю, що він не відмовиться від моєї пропозиції. Ще й є підходячим привід, щоб дізнатися щось про мене. Зустріч випускників.. Можливо доля сама нас зближує,а нам варто їй тільки довіритися.