Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

Життя Надії було спокійним і занадто стабільним. В неї була хороша робота і речі,які вона обожнювала. Проте, зустріч із однією маленькою дівчинкою,перевернула все з ніг на голову.
Хто ж знав,що у цієї крихітки є настільки сексуальний батько.

Глава 1.

Повертаючись після нічної зміни у лікарні,я мимоволі задумалася про своє життя. Мені вже двадцять дев'ять років... Ще рік і я розміняю третій десяток свого життя. І чого ж я досягла за своє доволі вже тривале життя. Зробила собі кар'єру?Не думаю,що бути найкращим анестезіологом в лікарні нашого міста дуже престижно. І в особистому плані у мене вже давно нікого не було. Ще з новорічного корпоративу,коли я трохи хильнула зайвого і переспала прямо в ординаторській з нашим хірургом. Він довго за мною бігав. Проте,як і за всіма спідницями у нашій лікарні. Тепер вже я підкорена фортеця і більше на мене увагу він не звертає. Не те, щоб я дуже хвилювалася,але все ж мені як лікарю відомо, що секс для здоров'я важливий. 
От так я і живу. Ні чоловіка,ні дитини. Одна робота. І кіт. Єдиний поки що чоловік у моєму житті.

Від батьків мені дісталася у спадок двокімнатна квартира, недавно я навіть зробила у ній ремонт. Але,що толку. При цьому,я доволі приваблива на вигляд.

В мене чорне красиве волосся і карі очі, фактично чорні. Такі ж насичені брови і довгі вії. Пухкі губи і фігура,на мій вік, дуже підтягнута, форми пісочного годинника. Чому ж мені так не щастить. Невже я так і залишуся сама і кожен вечір мене чекатиме лише вечеря з котом під очередну мелодраму.

Досить себе картати. Надіє,візьми себе в руки. Ти просто втомилася. От трохи поспиш і життя вже не буде здаватися таким самотнім. 
Підбадьорити себе мені все ж вдалося,але варто таки дивитися під ноги,бо я різко відчуваю, що хтось в мене врізається.

-Вибачте,-чую з низу дитячий голосочок.
-Нічого,це я винна. Зовсім під ноги не дивлюся,-відповідаю цьому маленькому чуду, розглядаючи його з ніг до голови.
Якби б у мене була донька,то б я дуже хотіла, щоб вона була схожою саме на неї. Вся у веснушках,волосся вогняно риже і блакитні очі. Дивишся в них і бачиш справжній океан. Кучері смішно завилися, навколо невеликої голівки. Але про,що це я. Тут близько не має ні школи,ні садочка. Навколо тільки офісні приміщення і парк. Дівчинці на вигляд п'ять-шість років. Таку саму точно ніхто відпускати не буде.
-Маленька,ти, загубилася,-запитую її і бачу, що вона, також мене оглядає.
-Я вже не маленька. Мені вже п'ять,-кумедно насуплюється вона.
-Вибач, мене ще раз. Проте, навіть у такому віці, ходити одній небезпечно. Де твої батьки?-запитую, продовжуючи милуватися цією красунею.

-В мого батька не має часу на мене,-сумно промовляє вона. Від цих слів у мене країться серце,але я не подаю жодного виду. Навпаки, стараюсь її заспокоїти словами:
-Ну,не потрібно так говорити. Він просто для тебе старається, щоб у тебе все було. Там одяг, ляльки і ,що там ще тобі у цьому віці потрібно..
-Шоколодки,-підказує вона.
-І шоколадки,-сміючись говорю.
-А ти дуже мила,-раптом констатує вона, дуже серйозно і це викликає у мене сміх.
Проте, я зовсім вже не маю голови. Її батьки певно там з розуму сходять,поки я тут з нею мило щебечу.
-Слухай, може я проведу тебе додому?-запитую її,бо мені страшно не хочеться з нею розлучатися. Та й залишати саму на вулиці не можна,бо дітей постійно крадуть і я взагалі то дуже відповідальна людина.
-Я туди не хочу. Може підемо до тебе?- її настрій при цих словах одразу піднявся.
-Я не проти,але ж твої батьки хвилюються. Якби в мене була донька і вона зникла, я б просто зійшла з розуму від хвилювання,-намагаюся пояснити їй.
-Вони не хвилюються,їм взагалі на мене начхати,-випалює вона і мені стає непереливки від цих слів.
-Ну,хто ж тобі таке сказав,-не думаю, що дитина сама до цього додумалася.
-Моя няня,-тихо вимовляє,а мені хочеться тій няньці дати доброго прочухана. Ну як таке можна дитині говорити.
-Я впевнена, що це не так,-присідаючи навпочіпки заспокоюю її.

-До речі,я Надія,а тебе,красуне,як звати,-швидко запитую, бо бачу повні очі сліз,а цього вже точно моє серце не витримає.
-Я Соня,-шморгаючи носом говорить.
-Соня це Софія,-перепитую, продовжуючи її відволікати.
-Так.
-Так, от Софіє. Давай я проведу тебе до твого дому або зателефоную батькам, щоб вони тебе набрали,-говорю,заправляючи її неспокійний локон за вушко.
-Скажу, номер батька тільки якщо нагодуєш варениками,-от хитрюга мала.
-Ну, добре,-здаюся в полон цих милих очей.

Сергій

День не задався з самого ранку. Спочатку не вдалося підписати важливу угоду,а потім почалися ці нездорові дзвінки. Моя колишня коханка просто стерво. Не могла змиритися з тим, що ми розійшлися, якщо ми взагалі з нею мали подобу стосунків. Здається,я одразу її попередив, що між нами буде тільки секс і нічого більше. Проте,вона доволі довго зі мною протрималася. Настільки довго,що встигла дізнатися мій діловий номер. І тепер цілий день до мене звонять куртизанки,пропонуючи свої послуги. Це просто виводить мене з себе. Я розумію, потрібно поміняти номер і все,але займе це трохи часу,бо він був мені важливий у роботі. Всі важливі знайомі і клієнти мали цей контакт. Ні, так просто це не зійде їй з рук. Варто придумати,як елегантно їй помститися. Ну,ось очередний незнайомий абонент. Зараз я розкажу цій особі, куди їй варто засунути свої послуги.

-Доброго дня,це Сергій Миколайович Пастух?-жіночий голос звучить у трубці і це зовсім мене не дивує. Але дещо стає цікаво. Настільки діловий тон,ніякого кокетства,яким ще непрофесіоналкам дала мій номер колишня. Проте,це мене не хвилює.
-Я не зацікавлений. Вам варто змінити діловий підхід. Це вам підказка на майбутнє,-спокійно відповідаю,а збирався послати прямим текстом туди, де раки зимують. Зовсім,вже замотався з цим усім. Потрібно терміново їхати у відпустку, присвятити час доньці.
Телефон знову відбує. Той самий номер,думає, що може взяти мене нахрапом. Якщо перший раз я ще стримався,то зараз вже не буду таким добрим. Я піднімаю телефон,але не встигаю і рота розкрити,як ця нахабна особа нападає на мене.
-Вас,що правил етикету під час телефонної розмови не вчили? Не знаю за кого ви мене прийняли,але я телефоную через те, що в мене вдома знаходиться ваша донька.
Це повністю отвережує мене. Якого біса моя дитина десь у невідомому місці. Чому я про це не знаю. Зараз позвільняю всю охорону до бісової матері.
-Адреса,-коротко запитую.
-Симона,6/54,-вже спокійніше відповідає жінка і я відключаюся.
Набираю номер начальника охорони і кажу декілька слів:
-Можеш шукати собі нову роботу. Це все.
Далі надягаю піджак і спускаюся вниз до авто. Віталій,мій водій,як завжди на місці. Називаю йому адресу,тим часом роблю декілька дзвінків. Без надійної системи безпеки, краще довго не бути. Їхати до місця призначення хвилин двадцять, тому я відкидаю голову на сидіння і мимоволі прикриваю очі.
Дні були дуже виснажені і я розумію, що у всьому винен сам. Після смерті Марії..я мало часу проводив з донькою. Вона постійне нагадування про мою втрату. Тому,я знайшов вихід і кинувся в роботу. Знаю, що проявив слабкість,бо ми справлялися з своїм горем поодинці. А мало б бути навпаки. Я як батько мав її підтримати. Проте, легко сказати,ніж зробити. Це не вперше вона тікає. Я вже змінив не одну няньку, але жодна не протрималася більше двох-трьох місяців. Чому я думав, що цього разу буде по-іншому. І ця охоронці справжні йолопи,не можуть вслідкувати за малою дитиною. Все вирішено,ще трохи,доб'ю один проект і візьму відпустку. Проведу час з дитиною,їй мене не вистачає,а мені її. Все ж я поганий батько..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍