Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— У мене немає нічого, крім одягу, який на мені.

— Зовсім ніяких речей?

— Моя зарплата на банківських рахунках десь на Землі. Вона мені ні до чого. Крім придбання штатського одягу на канікули.

— Не матеріаліст. І все ж ви до огидного гладкі. Аскет-ненаситець? Таке протиріччя…

— Коли в мене стрес, я їм.

— Коли у вас стрес, ви запасаєтеся наперед. Ви мені до вподоби, полковнику Графф. Думаю, подружимося.

— Мені байдуже, адмірале Чамраджнагар. Я приїхав сюди задля Ендера. І жоден із нас не приїхав сюди задля вас.

Ендер зненавидів Ерос, щойно висадився з буксира. Навіть на Землі, де підлоги були пласкими, йому було досить-таки незручно. Ерос був безнадійним. Схожа на веретено скеля, завтовшки лише у шість із половиною кілометрів у найвужчому місці. Оскільки поверхня планети повністю була вкрита сонячними батареями, що поглинали світло й перетворювали його на енергію, всі жили в кімнатах із гладкими стінами, а всередині астероїда були тунелі, переплетені, як мереживо. Закритий простір не проблема для Ендера, дошкуляло те, що в усіх тунелях підлога помітно нахилена донизу. Із самого початку Ендер страждав від запаморочення, проходячи через тунелі, особливо через оперезані вузьким колом Ероса. Те, що гравітація була наполовину меншою, ніж на Землі, не допомагало, — здавалося, що він був на межі падіння. Діставали пропорції приміщень: стелі були занадто низькими для такої ширини, а тунелі занадто вузькими. Комфортним це місце ніяк не назвеш.

Найгіршим з усього, проте, була кількість людей. Порівняти з містами на Землі Ендер не міг. Він мав уявлення про зручне число людей, перебуваючи в Бійцівській школі, де знав у обличчя кожного, хто проживав там. А тут, у скелі, жили десятки тисяч людей. І скупченості не було, незважаючи на об’єм простору, місця для необхідних припасів і різноманітного технічного обладнання. Ендеру дошкуляло те, що він був постійно оточений незнайомцями.

Він ніколи не мав змоги знати всіх. Часто бачив інших курсантів Командної школи, але, оскільки регулярно не відвідував жодного класу, у пам’яті залишилися тільки обличчя. Лекції з різних предметів читали зазвичай один учитель за другим, а іноді й курсанти, з якими він зустрічався один раз і ніколи не бачився знову. Він їв на самоті або з полковником Граффом. Відпочивав у тренажерному залі, але рідко бачив там ту саму людину двічі.

Виходить, він був ізольований знову, цього разу не через спроби примусити інших студентів ненавидіти його, але, швидше, щоби не надати їм можливості стати друзями. Та й навряд чи він міг бути близьким до більшості з них: усі інші курсанти були старшими за нього.

Тож Ендер занурився в навчання й учився швидко й добре. Космічний політ і військову історію він вбирав, як вода; з абстрактною математикою було складніше, але кожного разу, коли мав справу з моделями в просторі й часі, виявляв, що його інтуїція спрацьовувала надійніше, ніж розрахунок, — він часто відразу бачив рішення, яке міг довести лише після декількох хвилин чи годин маніпулювання числами.

А для задоволення був тренажер, найдосконаліша відеогра, в яку він коли-небудь грав. Викладачі й курсанти навчили його, крок за кроком, користуватися ним. Спочатку, не знаючи величезних можливостей гри, він грав лише на тактичному рівні, керуючи одним винищувачем і без зупину маневруючи у полюванні на ворога. Супротивник, за якого грав комп’ютер, був хитрим і сильним, і кожний маневр Ендера комп’ютер використовував проти нього за лічені хвилини.

У цій грі застосовувався голографічний дисплей, і його винищувач був представлений лише цяткою світла. Ворог позначався вогником іншого кольору, і вони танцювали, крутилися й маневрували у кубі простору сторонами у десять метрів. Панель керування була надійною. Ендер міг повернути екран у будь-якому напрямку, щоби дивитися під будь-яким кутом, і міг рухати центр, аби поєдинок відбувався ближче або далі від нього.

Поступово, з удосконаленням майстерності в керуванні винищувачем і виборі зброї, гра ускладнювалася. Могли з’являтися одночасно два ворожих кораблі, перешкоди, уламки збитих кораблів; потрібно було ще й економити паливо, а комп’ютер став надавати особливі завдання для виконання або знищення ворога, — і щоби досягти мети й перемогти, доводилося бути уважнішим.

Коли Ендер опанував гру з одним винищувачем, отримав дозвіл узятися за загін із чотирьох. Він давав команди пілотам чотирьох винищувачів, і замість того, щоби просто виконувати інструкції комп’ютера, придумував тактику самостійно і сам вирішував, яка з кількох цілей була найціннішою, й відповідно до цього спрямовував свої ескадри. У будь-який момент він міг на короткий час узяти на себе командування одним із винищувачів і спочатку робив це досить часто. Але, коли так чинив, інших трьох винищувачів його ескадри швидко розбивали, і гра ставала все складнішою, тож доводилося витрачати все більше й більше часу на керування ескадрою. І саме тоді дедалі частіше вигравав.

Протягом року Ендер став віртуозом гри на тренажері на всіх п’ятнадцяти рівнях, починаючи від керування окремим винищувачем до командування флотом. Він давно вже зрозумів, що бійцівська кімната була так само уособленням Бійцівської школи, як тренажер — Командної. Уроки були цінними, але справжньою освітою була гра. Учителі й інші люди час від часу охоче спостерігали за його грою. Вони ніколи нічого не казали — і навряд чи хтось коли-небудь робив щось, навіть маючи намір чомусь особливому навчити його. Спостерігачі стояли мовчки, дивилися, як він проходив важкі ситуації, і відходили, щойно він закінчував. «Що ви робите? — хотілося йому запитати. — Осуджуєте мене? Визначаєте, чи можете довірити мені флот? Та майте на увазі, що я не просив про це».

Він виявив, що багато чого з того, чому він навчився у військо-вій школі, було завдяки тренажеру. Ендер змінював ракурс кожні кілька хвилин, повертаючи тренажер так, аби не потрапити до пастки, ще й постійно переглядав свою позицію з точки зору ворога. Врешті-решт, це був хвилюючий контроль за боєм при можливості бачити всі його точки.

Крім того, обмежений контроль був неприємним, адже віртуальні бійці були вправними настільки, наскільки це допускав комп’ютер. Жодної ініціативи, жодного проблиску інтелекту. Йому схотілося мати мультикомандирів, щоби розраховувати на деяких із них, знаючи, що справи ескадри йдуть добре без його постійного контролю.

Під кінець свого першого року перебування тут Ендер вигравав кожен бій на тренажері й грав так, ніби машина була природною частиною його тіла. Одного разу, обідаючи з Граффом, він запитав:

— Це все, на що здатен тренажер?

— Що саме — все?

— Те, як він грає зараз, —