Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Це тобі не сірника запалити, і не зімітувати чиюсь магію, — відповів він, підвищивши голос. Його слова мали відтінок крижаної впевненості, що контрастувала з роздратуванням Адріана. — Май терпіння. — Він зробив жест рукою, і руни, що світилися в повітрі, почали обертатися швидше, випромінюючи сяйво, яке на мить засліпило Адріана. Ланцюги навколо Ксантаса затріщали, ніби давній метал почав розпадатися під тиском невидимої сили, але тіло Астріда залишалося нерухомим. — Це не просто сила, це сама суть стародавньої магії-крові, що з’єднує його з цим троном, — продовжив Наолан, його голос ледь чутно вібрував від напруги ритуалу.  — І навіть якщо судилося сімейству Астрід впасти, ти не отримаєш нічого, поки я остаточно не розірву цей зв’язок із троном.

Адріан, відчуваючи себе безпорадним перед цим процесом, гнівно стиснув зуби, але йому залишалося тільки чекати, сподіваючись, що кінець ритуалу принесе йому довгоочікувану владу. Тіні від свічок затанцювали ще швидше, а з підлоги почало випромінюватися легке мерехтіння, ніби сама земля під троном пробуджувалася від давнього сну.

***

Роувен, Сільсія, і Навіє, рухаючись вузькими вуличками, наближалися до величного палацу, що височів над містом, наче кам'яний велетень, який приховував свої таємниці за товстими стінами. Сільсія відчувала, як її магія тягнеться до артефакту, немовби Камінь Вічності підказував їй шлях до трону, де розгорталися доленосні події.

Навколо них вечір спускався на місто, накриваючи його серпанком сутінків, коли вони нарешті побачили перед собою ворота палацу. Кам'яні стіни виблискували в світлі смолоскипів, а поруч з ними стояли вартові, озброєні списами та важкими щитами. Їхні золоті обладунки відбивали мерехтливі відблиски, і маски на шоломах приховували вирази облич, надаючи їм вигляду безликих статуеток.

— Ми наближаємося до мети, — тихо промовив Роувен, тримаючи наготові меч який люб'язно йому подарував Лукас. 

Зброя виблискувала холодним світлом під легкими променями факелів вогню. Він подивився на Сільсію та Навіє, очікуючи сигналу до дії.

— Нам треба прорватися через них, — відповіла Сільсія, в її голосі бриніла твердість і рішучість. 

Вона простягла руку до темряви, і тіні довкола неї відповіли, заворушившись, наче живі.

— Готова? — запитала Навіє, її очі світилися від збудження, і вона направила долоню до неба, з якого, ніби у відповідь на її заклик, згустки темряви зібралися в довгий меч, схожий на чорну блискавку.

Роувен кивнув, і вони рушили вперед, порушуючи тишу гучними кроками по кам'яній бруківці.

— Зупиніться! — крикнув один з вартових, піднімаючи спис і виставляючи щит перед собою. Його голос розлітався луною по дворі, сповіщаючи інших вартових про прибуття непроханих гостей.

Але вже було надто пізно. Роувен, перший, кинувся вперед, його меч зблиснув, супроводжуючи чорними блискавками, що злітали з його меча. Він прорвався крізь першу лінію охоронців, його удари були точними й смертельними. Сталеві клинки з брязкотом зустрічалися з обладунками, а навколо здіймалися крики та відлуння битви.

Сільсія, стоячи поруч, закликала тіні, що вирвалися з темряви навколо них. Вони мовчки ковзали по землі, обвиваючи ноги охоронців, затягуючи їх у темряву, де ті зникали безслідно. Її рухи були плавними, наче вона танцювала разом із тінями, і кожен її крок був поєднаний з хвилею магії, що обрушувалася на ворогів.

Навіє, тримаючи свій меч з темряви, вступила у бій з тією ж запеклістю. Вона кидалася вперед, її удари були швидкі й жорстокі, розсікаючи повітря і залишаючи за собою чорні сліди. Кожен рух її зброї супроводжувався згустками темряви, які вдаряли у ворогів, відкидаючи їх назад із силою бурі.

Але королівські охоронці, хоч і не очікували такого опору, не відступали. Їхня дисципліна та чисельність робили їх серйозною загрозою. Вони оточили трьох, намагаючись затиснути їх у вузькому просторі перед воротами. Леза та списи зблискували з усіх боків, змушуючи Роувена відступати, захищаючи фланги тил обох дівчат.

— Нам треба вирішити це швидко! — крикнув Роувен, відбиваючи одразу кілька ударів, і його дихання ставало важчим з кожним новим рухом. Він розумів, що в них мало часу, адже тривога вже могла досягти палацу.

Сільсія знову направила свою магію до тіней, відчуваючи їхній холодний дотик до своєї шкіри, і створила бар'єр, що зупинив наступ вартових на мить. Тіні обвилися навколо них трьох, створюючи чорну кулю, крізь яку було важко пробитися. Це дало їм коротку передишку, щоб оцінити ситуацію.

— Вони не відступлять. Але і ми теж, — крикнула Навіє, обмінюючись швидким поглядом із сестрою. 

— Сія, давай разом. Одним ударом не розтягуючи. Адріану вже донесли, що ми в палаці. 

Вона зустріла погляд Роувена, розуміючи, що їхній успіх залежав від злагоджених дій. Камінь Вічності, який Сільсія стискала в руці, почав світитися відчутним холодним сяйвом, вбираючи в себе тіні довкола. Тіньова енергія злилася з її власною силою, роблячи її магію ще могутнішою та непередбачуваною.

— Разом, — промовила вона, а Роувен зосередився, викликаючи свою магію. Його руки огорнулися чорними блискавками, які, тріскотячи, обвилися навколо його клинка.

Сільсія направила потік тіней вперед, утворивши темні леза, що прорізали повітря. Вони рухалися з неймовірною швидкістю, розтинаючи ряди охоронців, немов невидимі ножі. Темрява згустилася, утворюючи бар'єр, який стримував наступ ворогів. Однак охоронці продовжували наступати, намагаючись пробитися крізь її магічний захист.