Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 23 -

Сільсія та Навіє, стоячи перед кристалом, обмінялися поглядами, і обидві розуміли: рішення, яке вони приймуть зараз, вплине на долю не лише їх самих, але й усього королівства. Їхні руки знову торкнулися Орсидіанту, але цього разу з певністю, що їхня доля тепер пов’язана з цим артефактом. Вони обережно зняли захисний шар скла, і кристал, наче відчувши звільнення, на мить яскраво засяяв, наповнюючи темний зал примарним світлом.

— Він твій, — сказала Блейзфорд. — Ти й сама це відчуваєш, як він тягнеться до твоєї магії, — на мить вона поглянула в бік Роувена. — І він також це відчуває.

Сільсія дістала з кишені шовкову хустку й акуратно загорнула камінь, захищаючи його від прямих дотиків та захоплення його магією. Вона сховала Орсидіант у своїй сумці, і вони обережно рушили до виходу з таємничої зали. Аберхат не стала заперечувати очевидне.

Лукас чекав їх біля входу до сховища, схрестивши руки на грудях. Його обличчя здавалося кам'яним, хоча очі сповнені сподівань. Він подивився на сумку, яку тримала Сільсія і в його погляді з'явився відтінок заспокоєння - вони вийшли живими та з каменем.

— Тепер ваша черга виконати обіцянку, — сказав Лукас, його голос був тихим, але рішучим. — Звільніть мене від ланцюга, що тримає мене при цьому проклятому сховищі.

Роувен, який досі стояв трохи осторонь, кивнув, в його лівій руці замиготіла блискавиця у формі кинджала, а мітка на руці вкрилася легким білим сяйвом. Аберхат та Роувен разом взялися за руки й підійшли до Лукаса, піднімаючи свій погляд до нього. На руці Сільсії темрява затремтіла між її пальцями, а потім кинджал Роувена вкрився лініями її тіней.

— Ти впевнений? — запитала Аберхат, вдивляючись у смарагдові очі Лукаса.

— Я чекав цього занадто довго, — відповів Лукас. — Розірвіть цей ланцюг.

Навіє, відчуваючи, як хвиля магії підіймалася в повітрі, підійшла до Соуера з іншого боку. Вона вивела руни в повітрі, її їх обплела сяюча синя енергія, яка змішувалася з темрявою, що пульсувала навколо пальців Сільсії. Роувен, стоячи поруч, підняв кинджал і провів ним по сплетенню ледь помітних магічних ланцюгів, які обвивали тіло Соуера. Магічний кинджал залишав за собою слід, який запалювався яскравими іскрами.

Зіткнення магії Сільсії та Навіє в повітрі утворило пульсівний круг з тіней та світла, що загравав навколо Лукаса. Відчувши біль у руках, він стиснув зуби, але не відвів погляду від Аберхат.

Коли остання руна розпалася і зникла в повітрі, магічний ланцюг навколо Лукаса затріщав і розсипалися на безліч уламків, які випарувалися в повітрі, залишивши по собі лише легкий запах озону. Соуер впав на коліна, задихаючись від раптового магічного звільнення. Магічний кинджал зник з рук Роувена.

— Ти вільний, — промовила Сільсія, опустивши руки.

Темрява навколо її долонь зникла. Лукас піднявся, повільно і обережно, ніби боявся, що це все ще сон, який ось-ось розвіється. Потім він подивився на свої руки, ніби вперше відчув їхню легкість, і зітхнув з полегшенням, що відлунювало в тиші.

— Дякую, — сказав він, і його голос ледь не зламався. — Тепер моя доля належить мені, — він провів долонею в бік дверей сховища, і плющ зачинив їх. Він все ще лишався охоронцем, але не був більше прив'язаний до цього місця. — І тепер - вам доведеться впоратися зі своєю.

Він зробив крок убік, жестом запрошуючи їх до виходу. Вони пройшли повз нього, більше нічого не кажучи. Тепер вони точно знали, що тримають у своїх руках шанс змінити хід історії.

***

Ксантас сидів на троні, його тіло виглядало виснаженим, майже порожнім, мов оболонка, що вже давно не знає життя. Волосся спадало на обличчя, закриваючи очі, що не реагували на те, що відбувалося навколо. Руки, знерухомлені, спиралися на підлокітники трону, навколо яких перепліталися магічні ланцюги. Вони мерехтіли приглушеним синім світлом, схожим на тьмяні блискавки, що просочувалися з тріщин у землі. Ланцюги обвивали його тіло, проникали в шкіру, обпалюючи його магічною енергією, утримуючи його в безпам’ятному стані.

Наолан стояв навпроти, його худорлява постать чітко вирізнялася на фоні палаючих свічок, що відкидали довгі тіні на стіни. Одягнений у довгий плащ темно-червоного кольору, він виглядав як дух, що виповз із глибини ночі. Його тонкі пальці водили у повітрі складні руни, які спліталися у сяючі візерунки над троном, що поступово впліталися в ланцюги, які обвивали Ксантаса. Обличчя Наолана залишалося спокійним.

Даерон крокував уздовж зали, нервово стиснувши руки за спиною. Його плащ, прикрашений королівським гербом, шарудів по мармуровій підлозі, кожен крок відлунював у величній тиші приміщення. На його обличчі відображалося роздратування і злість. Він зупинився навпроти трону і скривив губи в гіркій посмішці.

— Ти казав, достатньо принести жертву! — Адріан різко повернувся до Наолана, його голос лунав роздратовано, майже з відчаєм. — А він ще дихає, і магії я в собі не відчуваю, яка б мені дозволила сісти на трон.

Адріан стиснув кулаки, і його погляд на мить затримався на Ксантасі, який, здавалося, був далеким і безпомічним, але водночас все ще неприступним. Нерви Адріана були натягнуті, як струни, готові розірватися від найменшого імпульсу, адже його бажання отримати силу і владу були майже невгамовними.

Наолан, не припиняючи своїх рухів, повернув голову до Даерона, його погляд залишався холодним, без тіні роздратування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍