Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

Це він на що таке натякає, гад повзучий? Чи він так іронізує, бо знає, Маратик у житті протиотруту мені не віддасть? Ой, судячи з усього, я пропала, хоч волосся на собі від відчаю рви! Та ще й бісить цей монстр неймовірно!

- Найбільші твої проблеми - це час і відстань. Війська покинули старий табір, тобі потрібно їх наздогнати, щоб отримати протиотруту. У цьому і полягає наша гра. Здобудеш перемогу - виконаю одне твоє бажання, програєш - помреш. Не гай часу даремно, його мало залишилося.

Він вивалив на мене все це, ніби відро з холодною водою перевернув на голову, і преспокійно заліз на свою Наяну, як на їздового коня. Думає, я зараз песиком за ним слідом побіжу? Мої сили давно на межі, а нерви й поготів.

- Стояти! - кричу поспішно, встаючи з багнюки й кидаючись навперейми знахабнілому головнокомандувачу.

Його слоноподібна оса занервувала і гнівно зашипіла на мене, небезпечно наблизившись до обличчя. Не сіпнулася вбік лише тому, що другого укусу вже не боюся.

- Підсади мене! - вимагаю в монстра.

- Що зробити? - перепитав він майже одразу. А я уявила, як під шоломом зметнулися догори його брови від подиву.

- Підсади мене! - вимагаю знову так само войовничо і навіть простягаю до нього руку. - Чи ти думав, я за тобою бігтиму, немов песик? Я не з таких жінок, а ти, м'яко кажучи, не в моєму смаку!

Він засміявся, шолом спотворив його сміх, надавши йому зловісних ноток, але мені втрачати вже нічого.

- Ти так допомоги просиш, чи ще більше нариваєшся? - нарешті поцікавився він, вдосталь посміявшись.

Його тварюка знову злісно прошипіла щось, мало не впритул наблизившись до моєї пики й затуливши огляд на знахабнілого монстра, чим і заслужила ляпас по носі.

- Я б просила допомоги, якби це не була ТВОЯ ВИНА!!! - кричу на нього і його чортову осу. - А так я вимагаю, щоб ти мене відвіз і віддав протиотруту!

Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім монстр знову зловісно зареготав. Та що тут смішного?! Моє життя на кону, а йому посміятися захотілося! Перш ніж я встигла обуритися, монстр нагнувся і, підхопивши мене під руки, посадив перед собою на Наяну.

- Мі Му Ре, - промовив він своєю мовою з дивною, дещо захопленою інтонацією, десь над моєю головою.

Наяна видала утробний звук, вигнула спину і кинулася вперед у поле.