Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

26

Через тиждень хвороба була остаточно переможена. Кіра відчувала себе знову бадьорою та повною сил. Постільний режим було скасовано, і Кіра з властивою їй відповідальністю взялася наздоганяти пропущене навчання.

У перервах між вивченням нудних параграфів з філософії та соціології вивчала правові аспекти роботи благодійних організацій. Вона планувала розпочати збір коштів на потреби дитячого будинку та окремо на лікування Матвія, але, як це робиться, абсолютно не була обізнана. Крім того, у планах було проведення благодійного концерту, на який буде запрошено телебачення. У їхньому дитбудинку був музичний керівник, і багато дітей вміли грати на фортепіано та скрипках. Більше інструментів, на жаль, не було, але це не головне. Головне, що дітям є, що показати. Талант та старанність не можуть не привернути увагу потенційних усиновлювачів. Тільки ось коштів її фонд поки що не мав, а отже, їй потрібно заручитися підтримкою обласного фонду. Запропонувати їм спільний проект. Із них гроші, з неї організація заходу.

Так, плани наполеонівські. І коли тільки все встигнути?

І як її взагалі затягнуло у цю сферу? Вона ніколи не бачила себе ні альтруїстом, ні меценатом, ні благодійником, ні громадським діячем.

Колись, років шість тому, Кіра, пропускаючи школу через проходження профілактики сказу, підслухала розмову мами з подругою – тією самою, яка зараз є завідувачем кафедри, на якій навчається Кіра. Мама скаржилася на дочку, обурюючись, як можна бути настільки дурною, щоб полізти рознімати дворових собак. Мама обурювалася, розмахувала руками і голосно голосила:

- Ні, ну що вона, зовсім без мізків? Якась собачка - дорожча за життя. Шкода їй стало, ти розумієш. Ось що таке? Я тепер змушена разом із нею на лікарняному сидіти.

Її подруга, Жанна, тепер для Кіри – Жанна Ігорівна, слухала мовчки, лише іноді хитаючи головою.

- А торік, ти пам'ятаєш? Струс мозку. Струс мозку, Жанно! І чому? - Полізла в бійку з однокласником, який, бачите, ображав першокласника.

- Аня, - перебила її словесний потік подруга, - Я б на твоєму місці відвела дівчинку до психолога і пропрацювала б ваші стосунки з нею. Збоку може здатися, що Кіра прагне творити добро, але вона ставить чужі інтереси вище за свої власні, і це тривожно. Схоже на синдром рятівника. Вона шукає кохання, Аня. Десь ти їй недодаєш…

Мама почала відмовлятися, виправдовуватися, і Кіра не захотіла далі слухати. Проте дивний діагноз засів у пам'яті.

Невже вона справді таким чином шукає кохання та зізнання?

Та ні, маячня. Адже вона навіть не докладала особливих зусиль для організації фонду.

Все сталося само собою, без участі високих цілей і прагнень врятувати весь світ. Спочатку була просто бабуся, небайдужа до бідних сирот, і її хворе серце, що розривалося за кожного з них. Її щоденні сльози, Кирини вмовляння не приймати все так близько до серця, і, зрештою, бажання якось допомогти, заспокоїти рідну людину.

Ідея з сайтом виникла випадково і була виконана швидше з метою просто підбадьорити бабусю, вселити в неї надію, а не для того, щоб реально допомогти дітям.

А потім все само собою закрутилося, вводячи в дію якийсь об'ємний механізм, який вже неможливо було зупинити. Захопило, вразило, нарешті викликало живий інтерес, пробудило бажання діяти, змінювати світ на краще не лише поряд із собою, а на більш глобальному рівні. І ось Кіра – засновник благодійного фонду, а що з цим робити вона не знає. Треба терміново заповнити прогалини у знаннях і нарешті вийти на новий рівень.

Від фізичних навантажень лікар застеріг і наполіг на скасуванні тренувань на найближчі два тижні. Отже, цей час вона і присвятить вивченню нової для себе діяльності.

Подумавши про тренування, Кіра болісно скривилася і важко зітхнула. Скажи їй хтось ще пару місяців тому, що вона звільнена від занять, вона б розсміялася йому в обличчя, і того ж дня підстрибом помчала б на тренування. Але зараз... Вона вхопилася за це визволення як за рятівну соломинку.

Піти туди, зустрітись знову з ним. Спіймати на собі звичний відсторонено-холодний погляд із нальотом зневаги. Відчути, як заходиться у нерівному ритмі серце, і фарба приливає до щок, видаючи її з головою. Він подивиться на неї і все зрозуміє. Прочитає її думки, розшифрує її сни і, напевно, розсміється над нею. Або того гірше - скривиться гидливо, сплюне, розвернеться і піде.

Так, здається, за час хвороби вона втратила всю свою хоробрість, войовничість і готовність боротися. Тепер їй хотілося сховатися у своїй комірчині, у рятівних чотирьох стінах своєї затишної кімнати, втікши від усього світу. А головне — від чорних холодних очей. І ще чомусь від Андрія. Так, від Андрія навіть більше. Поруч із ним з недосліджених ще причин їй раптом стало так незручно, так тісно і некомфортно, що дівчина всіма способами уникала зустрічей.

Це було дивно, незрозуміло і... страшно. Страшно не розуміти саму себе. Страшно не знати своїх справжніх бажань. Страшно зазирнути вглиб і побачити, що ти так сильно заплутався, збився зі шляху, що просто не можеш знайти вірну дорогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно