Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

- Більше ніяких стрибків і наручників! - вимагаю, а то хто його знає.

- Домовились. Але якщо захочеш стрибнути на мене, то…

- Мишко!

- Угу, зрозумів. Тримаю лапи подалі. Але занадто далеко не зможу, - і щось так хитренько підморгує, погладжуючи вільною рукою по колінці.

Здригаюся та повертаюсь до вікна. У мене досі не пройшло відчуття нас у спільній зв'язці, немов ми одним цілим летимо, і це лякало, і заворожувало одночасно.

Наступна зупинка відбувається у нас не в зоні з небезпечними атракціонами. Придивляюся. Нічого ж тут немає, щоб мене добити?

- Ми на вечерю приїхали. Тож можеш не шукати приховані нори небезпечних жахіть, - весело пояснює Дарський, спостерігаючи за тим, як я нервово верчу головою.

- Навіщо мені нори, коли поруч Ведмідь? - зніяковівши від його пильного погляду, пирхаю.

- Так, моя красуне. Так! Коли я поруч, тобі ніхто не потрібен!

Ти подивися, що не скажу, у всьому Ведмідь знайде для себе приємний привід. Збиралася ж після стрибка влаштувати йому гучного прочухана, лаятися та висловити всі невдоволення з приводу правил. Але так і не стала. Політ мені в результаті сподобався. Та й Ведмідь такий хитрун привабливий, що складно на нього довго ображатися.

На вечерю Мишко приводить мене в ресторан з майданчиком, на якому вже щосили розважають відвідувачів музиканти. Займаємо замовлений столик. З вибором меню я швидко справляюся. Турбує інше. Міша не казав, що закінчилися правила для сьогоднішнього побачення.

Він міг про них забути?

Якщо ні, то, що ще на мене чекає?

Нам приносять замовлення. Але я тільки колупаю виделкою салат. Напруга не відпускає, як відбувається у мене часто з Ведмедем, і відчуття голоду навіть відходять на другий план.

- Ти так дивишся, Алінко, ніби чекаєш, коли я вже нарешті стрибну на стіл, перекину тебе через плече і побіжу бити пики відвідувачам, - усміхається, дивлячись на мене. - Ні, спочатку поб'ємо музикантам інструменти, а то дістали фальшивити. Потім будемо відловлювати тих, хто погано танцює, а потім ще що-небудь отаке витворимо. Нудно сидіти не для нас!

О-о... мій рот розкрився від жахливого плану Ведмедя.

- Ти серйозно зараз?

- Еге, я ж в твоїх очах лише неприборканий, дикий Ведмедище, - вдаряє себе по грудях.

- Не такий скажеш?

- Іноді, може бути... - задумливо тягне, відкидаючись на спинку стільця. - Ти мало знаєш, який я, насправді. Між іншим, вмію себе і пристойно поводити. Смачно готую і навіть книги почитую. Танцюю не дуже, але з тобою все одно піду.

Встає, обходить стіл і падає на одне коліно.

- Алінко, ти погодишся зі мною потанцювати?

Ох, як бентежить, або жарти такі.

- Міш, встань, незручно ж, - ховаю в долонях обличчя.

- Мені зручно, коли моя Зірочка поруч!

- А як же пристойний Ведмідь?

Мишко хитає головою з грайливою усмішкою.

- Не сьогодні. Ми його іншим разом покличемо. То що, потанцюємо? Бачиш, я запрошую, а не наполягаю?

- Хочеш сказати, не закидаєш на плече?

- Ну-у... приблизно так.

Що робити, встаю. Хлопці на одному коліні переді мною ще не стояли. Гліб на побаченні теж намагався мене дивувати, розважати, і з ним я, як ніби приємно пливла за течією. Він же підкорювач стихії води, а я плавати люблю.

Думаючи про Ведмедя, спадає на думку інша стихія. Вогонь! Так, з Михайлом Дарським як на вулкані. Мені спекотніше стає від наших зустрічей. Аби лише не згоріти, якщо раптом обдурюся.

Але розумні думки так недовго крутилися, адже я вже танцюю з Мишком. А він і не губиться, міцно притискає до себе. Обурилася б! Та що вже вимагати, тим паче після польоту, коли я висіла на ньому і шалено цілувалася, відключивши повністю голову.

Вдома впала на ліжко і довго-довго вдивлялася у стелю. Шукала відповіді. Не знайшла.

Після побачень з міченими хлопцями, відчуваю, як ще більше заплуталася. З усього помітно, що для мене ближче Гліб. І мені точно подобається з ним спілкуватися.

Чому тоді виникає тремтіння, коли думаю про іншого? Можливо, справа в поцілунках? Адже Ведмідь нападає, варвар він все-таки. З Глібом я не наважилася, тепер перед ним подвійно соромно.