Симона Вілар - Щаслива суперниця

class="book">Батько заходив від стіни до стіни. У свої шістдесят сім Генріх Боклерк вигляд мав бадьорий, однак я помітила, що він почав по-старечому горбитися. Але чи мене обходить його здоров’я, якщо не матиму від нього підтримки? Якби на його місці був хто завгодно інший — Матильда, Роберт чи навіть Теобальд — вони б не дозволили так поводитися зі мною якомусь саксові. І вперше в мене майнула думка, що Лев Справедливості зажився на цьому світі.

— Для всіх ти, як і раніше, залишишся графинею Норфолку, — провадив король. — І зможеш повернутися в Денло та розташуватися в кожному з королівських замків, коли побажаєш. З тобою, як і раніше, залишиться твій посаг — п’ять тисяч фунтів, а цього досить, щоб ти не обмежувала себе у витратах. Між іншим, Едгар за ці роки примножив твій статок і виділить тобі стільки, скільки ти потребуватимеш. Зрозуміло, ви не зможете й далі жити як чоловік і дружина, але цей статус збережеться за вами, і, можливо, згодом ви навчитеся ладнати між собою. Це все, до чого ми дійшли з твоїм чоловіком.

— А розлучення?

Король сардонічно посміхнувся.

— Це довга, нескінченно довга процедура. І тривати вона може вічно. Навіть втручання гросмейстера тамплієрів навряд чи її прискорить.

З його подальших пояснень я довідалася, що в Римі заколот і розкол, фактично в нас не один, а відразу два Папи. Обидва — і Анакліт, і Іннокентій, обрані законно, але різними групами кардиналів та інших вищих духовних осіб, які не зуміли домовитися між собою. Між Папами точиться війна, становище обох нестійке, і жоден з них за таких обставин не побажає вплутуватися в настільки делікатну й спірну справу, як розлучення. А оскільки ніхто не знає, скільки протриває двовладдя на Найсвятішому Престолі, мені ще довго доведеться залишатися законною дружиною Едгара Армстронга.

— Швидше настане друге пришестя, — підбив підсумок батько, — ніж ти станеш розведеною жінкою. У тебе залишається твоє становище, ти не бідуватимеш і будеш незалежна.

— А що казатимуть про мене? Що буде з моїм ім’ям?

— Повторюю: ти — графиня Норфолкська. Повір, багато хто міг би тільки позаздрити твоїй долі.

Це й був той компроміс, про який говорив Роберт Глочестер.

Що ж, я обміркувала все і могла прийняти його. Я була досить сильною, і коли того ж вечора мені довелося бути присутньою на бенкеті разом із Едгаром, я нічим не виказала своїх почуттів. Ми сиділи поруч, спокійні та мовчазні, намагаючись не торкатися одне до одного й не зустрічатися поглядами. І тільки залишаючи бенкетну залу, я звеліла Едгару прислати мою самку кречета.

— Куди мені її доставити? — запитав він.

У мене вся кров кинулася в обличчя. Куди? Цей негідник позбавив мене власного дому й тепер глузує з мене!

— Вам не складно буде довідатися, де я перебуваю! — мій голос цієї миті нагадував свист вигостреного меча.

* * *

Мені нічого не лишалося, як впиватися отриманою волею. У мене були кошти, я обновила свій штат і гардероб, могла зупинятися, де побажаю, і зустрічатися з ким завгодно. І трісни моя шнурівка! — я отримувала від цього задоволення.

Ярмарок у Бове, хресний хід у Ам’єні, поїздка в Париж… Я відвідувала всі знамениті турніри, сидячи в ложах для знаті в оточенні почту й шанувальників. Ще зовсім недавно жінок не допускали на лицарські грища, але тепер саме ми стали їхньою головною прикрасою, саме нам діставалася честь нагороджування переможців!

Особливо щедрою на турніри стала Нормандія. Очікування війни з Анжу надавало їм особливої гостроти, кожен із них ставав пробою сили, підготовкою до справжніх сутичок. Там, де відбувалися лицарські грища, збиралася найвишуканіша знать, і я з цікавістю стежила за змінами в модах і вдачах, знайомилася з новими людьми та віяннями.

Саме в цей час виникла й миттєво поширилася запозичена на Сході мода на герби з зображенням геральдичних знаків — левів, що стали дибки, вискалених драконів, орлів, рук, що стискають мечі, сонячних дисків і всіляких фруктів. І я, в свою чергу, прикрасила туніки свого почту гербом Армстронгів — конячою головою, сама носила вбрання малинових і бордових барв — кольорів дому Генріха Боклерка, а до свого герба додала леопардів, що мчать уперед, адже я належала до роду нормандських герцогів.

Я бездумно витрачала гроші, вимагаючи ще й ще та не чуючи відмови. Прислана Едгаром самка кречета була в моєму обозі, тому що сезон полювання вже минув і ловчим птахам настав час линяти.

Чутка про початок процесу розлучення, до мого полегшення, не отримала широкого розголосу. Для всіх я залишалася королівською дочкою, котра не вважає можливим для себе життя з брутальним і жорстоким чоловіком та зуміла домогтися від нього волі й грошового утримання. Навколо мене виник ореол сильної та гордої жінки, я знову стала популярна, й нормандки з француженками почали ставитися до мене мало не з благоговінням.

Нерідко мене запрошували погостювати самотні власниці маєтків, удови, дружини лицарів, що відбули в Єрусалим, а також абатиси й ігумені монастирів. Вони дослухалися до кожного мого слова, намагались перейняти мої манери й думки. Навіть зовні старалися походити на мене. Кумедно було спостерігати, як інші модниці почали закручувати волосся дрібними кільцями й носити такі, як у мене, шапочки з пласким верхом і найтоншою вуаллю, яка недбало прикриває нижню частину обличчя. Я називала це арабською модою, але насправді просто намагалася приховати шрам над губою.

Додам, що весь цей час я постійно інтригувала, щоб допомогти Робертові Глочестеру просунутися на шляху до трону. Мені також стало відомо, що Теобальд Блуа, правитель графств Блуа, Шартр і Шампань, зовсім не так палко бажає успадкувати величезну й