Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

- Зараз нам потрібно буде рухатися в бік полігону некромантів. Щоб нас ніхто не помітив, тримайтеся в тіні дерев і чагарників. Рухаємося перебіжками.

- Можете скористатися амулетами непомітності, якщо, звісно, взяли їх із собою, - запропонував Антуан.

Усі кивнули, що взяли, але Крам застеріг:

- Вони можуть бути марними, якщо дивитися буде маг.

Ми знову кивнули, беручи його слова до відома, але амулети все ж активували. Після чого перебіжками рухалися в тому напрямку, куди вказав Крам.

Минуло, напевно, не більше ніж півгодини, коли ми все ж дісталися потрібного склепу. Вхід виявився не замкнений, що викликало в мене не стільки здивування, скільки настороженість. Зазвичай такі будови надійно замикаються, щоб не було випадкових відвідувачів. Чому ж місце, де починається підземний хід, не тільки не охороняють, але навіть двері не замкнені. Чи може це бути пасткою ректора? Чи він справді нічого не знає про це місце?

З такими сумнівами я і спускався вниз по сходах, слідуючи за Крамом. За мною йшов Вірт, а завершував нашу ходу, як це не дивно, Антуан. Я не тільки посилено прислухався до всього, що нас оточувало, а й використовував усі свої органи чуття по максимуму. Я не збирався вкотре дозволити застати нас зненацька, чи то ректору, чи то комусь іншому.

Коли ми спустилися у внутрішню частину склепу, я озирнувся, але жодних слідів присутності сторонніх я не помітив. Усюди, і на підлозі, і на постаментах із саркофагами, і на кам'яних полицях уздовж стін, було павутиння і сліди пилу. На цьому тлі виділялися тільки відбитки наших ніг. Я поїжився, все навколишнє викликало в мене бажання якнайшвидше забратися звідси. Тому я з питанням звернувся до Крама:

- Що далі? Де вхід?

Він із цікавістю оглядав приміщення, повністю поглинутий його атмосферою, і не одразу усвідомив запитання. Але коли все ж таки зрозумів, відповів:

- Десь тут має бути механізм для відмикання.

- Що це може бути? - запитав Вірт, якому, мабуть, теж тут не подобалося, і хотілося швидше піти.

- Не знаю. У стародавніх схемах це не вказано. Є тільки відомості про вхід і вихід, - відповів Крам.

- І як нам шукати цей механізм? Це може бути що завгодно, - з ледь стримуваним роздратуванням запитав я.

- Почнемо з простукування стін, - відповів Віртен.

І ми почали одне з найнудніших занять, ми оглядали і простукували стіни на наявність якихось важелів або пустот. Це нічого не дало, ми через півгодини були все там само. Нарешті я не витримав:

- Які ще є варіанти?

- Ти маєш на увазі варіанти пошуку механізму для відмикання? Або інший спосіб, як вибратися з Академії? - запитав Антуан, який поводився останніми годинами доволі відсторонено.

- І те й інше, - відповів я, і перейшов до того, що справді мене цікавило: - Чому ми обрали саме цей хід? Через те, що він поруч із їдальнею? Чи є інші причини?

- Цей хід - єдиний, який досі не зруйнований. Усі інші були завалені під час війни кілька століть тому, - зітхнувши, відповів Крам.

- Звідки відомості? - цього разу втрутився Вірт.

- До того, як прийти до вас з інформацією про підземний хід, я сходив до кожного з місць, де вони починалися, і дослідив їх. Не встиг я обстежити тільки це місце, - відповів Крам.

- Отже, цей хід - наш єдиний залишившийся варіант, - констатував Вірт, - Ну що ж, тоді потрібно знайти відмикаючий механізм. Краме, як у вас зазвичай відмикають підземні ходи?

- У нашому королівстві всі ходи у вільному доступі. Замикаються тільки ті ходи, які знаходяться під наземними об'єктами. І то, це просто спосіб безпечно покинути район у разі облоги, - розгорнуто відповів Крам.

- Ти знаєш, як відкривати такі ходи? - терпляче запитав Вірт.

- Ні. Ця технологія занадто давня. Її секрет давно втрачено, - відповів Крам, чим поставив нас у глухий кут.

- І ти пропонуєш нам в обмежений час знайти те, про що не знають самі гноми? - запитав я, знову борючись із роздратуванням.

- Ми спробуємо, - дипломатично сказав Вірт, після чого почав ходити по склепу.

Він оглядав кожен саркофаг, з цікавістю вивчаючи приміщення. Я не поділяв його оптимізму, я хотів якнайшвидше покинути це місце. Воно було настільки похмурим і навіювало тільки негатив. Але щоб піти звідси, його справді доведеться досконально дослідити. І я також почав роздивлятися навколишній простір.

Якийсь час ми всією компанією ретельно оглядали кожну деталь. Крім інших негативних емоцій я відчував якийсь дискомфорт. Свідомість відчувала нестиковку, але я не міг визначити, що ж це. Я переводив погляд з одного саркофага на інший, потім назад, коли, нарешті, зрозумів, що ж мене турбувало. Один саркофаг відрізнявся від інших. На ньому не було квіткових барельєфів, на ньому щось було зображено, і були якісь незнайомі символи. Придивившись, я зрозумів, що на саркофазі зображена якась історія. І я поділився своїми відкриттями з друзями:

- Ви помітили, що цей саркофаг відрізняється від інших, - сказав я, вказавши на об'єкт, який мене зацікавив.