Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

- Це було складно. Ми з Крамом тиснули і на його дружні почуття, і на його відповідальність за те, що може статися з Бет, тобою і нами, якщо він не продовжить брати участь у пошуках. Ми навіть змушені були сказати, що якщо він відмовляється, то доведеться домовлятися з Езером.

- Що? Це той противний одинак, з яким у Бет був конфлікт? - пригадав я.

Насупившись і зморщивши обличчя, Тес, якого, мабуть, теж не особливо приваблював такий варіант, усе ж видав той аргумент, який був на користь такої співпраці:

- Так, ми збиралися звернутися до нього, адже саме він - другий за силою маг в Академії. А нам потрібен потужний союзник, щоб знайти Бет.

Я вирішив звернути з теми Езера. Якщо наш маг усе ж передумав, я хотів знати, який саме аргумент став вирішальним, тому й повернувся до питання, яке мене цікавило:

- Гаразд. І що в підсумку спрацювало?

Тес, після нетривалого мовчання все ж зізнався:

- Думаю, те, що я поставив під сумнів нашу з ним дружбу. Після цього він погодився продовжувати брати участь у пошуках. Але поставив умову, що не вчинятиме жодних протизаконних дій.

Я обдумав слова Теса, і, кивнувши головою, сказав:

- У принципі, цілком об'єктивна умова.

Поки ми вели цю непросту розмову, Антуан бігав кімнатою, збираючи речі. Крама ж не було й тоді, коли ми з Тесом зайшли до нашого мага. Напевно, він теж збирав речі, необхідні в нашому поході. Ніхто з нас не знав, ні скільки триватимуть наші пошуки, ні що може стати в пригоді, але підготуватися як слід ніколи не завадить. Тож я запитав у Теса:

- Скільки в мене часу до виходу?

Він, подумавши, відповів:

- Не більше півгодини. Виходимо, щойно всі підуть до їдальні.

Після чого і він, і я пішли кожен у свою кімнату, готуватися до походу.

***

Тесар ле Наруат

За ті півгодини, що я відвів Вірту на збори, я сам встиг і змінити одяг, і скласти необхідне в рюкзак. І тепер в очікуванні обумовленого терміну ходив кімнатою. Чому я не пішов до когось із друзів? Не хотів завадити, вони можуть щось забути, якщо під час зборів буде якийсь відволікаючий фактор.

Нарешті, вкотре глянувши на годинник на руці, неодмінний атрибут кожного курсанта Академії, я зрозумів, що час сплив, і треба виходити. Кинувши останній погляд на кімнату, я покинув її, зачинивши за собою двері. Я був не самотній, наставав час сніданку, і курсанти виходили з кімнат, не збираючись пропускати перший прийом їжі за день. Озирнувшись, я побачив, як у мій бік прямують Вірт із Крамом. Єдине, я не помітив Антуана. Що? Він запізнюється? Чи передумав?

Мої стривожені думки були перебиті дверима, що відчинилися. Це Антуан покинув свою кімнату. Але я не помітив при ньому жодних речей. Він усе ж передумав брати участь у пошуках?

Нарешті він практично одночасно з Віртом і Крамом підійшов до мене. Я подивився на нього з запитанням у погляді. Він відповів мені нерозуміючим поглядом. Тоді я ледь чутним шепотом озвучив сумніви, що непокоїли мене:

- Де твої речі? Чи ти передумав?

Він так само тихо відповів:

- Вони при мені. Я наклав ілюзію, щоб ніхто не здогадався, що ми йдемо зовсім не в їдальню. Я і на ваші речі накладу ілюзію, щойно ми опинимося біля стіни.

Сказавши це, він потягнув мене за полу плаща в бік найближчої стіни. Ми всією компанією підійшли до неї, і обступили мага, загороджуючи його собою. Поки він виконував свої маніпуляції, ми переглядалися один з одним, ніби запитуючи, чи все встигли, чи все взяли.

Нарешті наш маг закінчив із накладенням ілюзій, і ми вклинилися в натовп курсантів. Ми йшли в цьому потоці хвилин п'ять. Залишалося не так багато часу, щоб непомітно вибратися з натовпу. Тому я ледь чутно звернувся до того, хто має вивести нас з Академії, до нашого гнома:

- Краме, коли звертаємо?

- Поруч із їдальнею. Від неї ми підемо до кладовищного полігону некромантів. В одному зі склепів починається потрібний хід, - відповів гном.

- Зрозуміло, - кивнув я, і пішов далі, обмірковуючи почуту інформацію.

Цікаво, де починаються інші ходи, якщо цей веде з такого місця? Не можна було підібрати кращий варіант? Мені, як перевертню, було не по собі від кладовищ. Упевнений, Вірту, який чув про наш маршрут, теж не подобається ця ідея. Але змінити вже нічого не можна. Якщо ми зараз підемо в іншому напрямку, це викличе непотрібні підозри. А нам потрібна, хоч невелика, але фора. Нам вистачить і пари годин, щоб відійти подалі від Академії. Тож доводиться діяти за планом Крама.

Поки я розмірковував, ми майже дійшли до їдальні. Залишалося кроків п'ятнадцять до її дверей, коли Крам зник у густих кущах, що росли праворуч від доріжки. Я зробив крок у той самий бік, кивнувши Вірту з Антуаном. Ми, наскільки могли непомітно пірнули в кущі, зникнувши з поля зору натовпу.

Крам, побачивши нас, поманив пальцем. Ми підібралися настільки близько до нього, наскільки дозволяла рослинність.

Він, обвівши нас серйозним поглядом, вимовив: