Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

— Чекай, я тебе ще здивую, — сказав він, ставлячи чашки на стіл.

Вони поснідали, і Аорон озвучив ідею:

— Сьогодні хочеш провести день за межами міста? Знаю одне місце, воно тобі сподобається.

Емі кивнула, і їхній другий день у місті обіцяв бути ще більш романтичним.

Аорон зібрав невелику сумку з водою та перекусом, а Емі захопила свій улюблений шарф, бо ранок видався прохолодним. Вони орендували невеликий автомобіль, щоб дістатися до місця, про яке говорив Аорон.

— Куди ми їдемо? — з цікавістю запитала Емі, спостерігаючи за ним, поки він впевнено вів машину вузькими дорогами.

— Туди, де час здається зупиняється. Побачиш, — загадково відповів Аорон, не зводячи очей з дороги.

Через годину вони дісталися до невеликого села, оточеного пагорбами та лісом. Тут розташувався сімейний ресторан, у якому працювали власники — літнє подружжя на ім’я Роза та Карл.

— Аорон! — вигукнула Роза, побачивши їх на порозі. Це була жінка років шістдесяти, з теплими карими очима та сивим волоссям, зібраним у косу. Вона широко усміхнулася і поспішила обійняти його. — Давно не бачилися!