Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

— Мені здалося, що настав час показати це місце особливій людині, — сказав Аорон, дивлячись на Емі.

— О, яка красуня! — вигукнула Роза, розглядаючи її. — Карле, йди сюди, подивися, хто прийшов!

Карл — високий, худорлявий чоловік із коротко підстриженим сивим волоссям — підійшов, витираючи руки фартухом.

— Ну що, молодий чоловіче, тебе вкрали? — жартома запитав він, підморгуючи Аорону.

— Ще трохи, і так і буде, — сміючись, відповів той.

Роза та Карл запросили їх сісти за великий дерев’яний стіл біля вікна, звідки відкривався краєвид на пагорби. Роза сама принесла страви, зготовані за старовинними рецептами: ароматний суп із локшиною, домашній хліб та салат із місцевих овочів.

— Ви виглядаєте як пара, створена на небесах, — сказала Роза, ставлячи перед ними гарячий чай із трав. — Як довго ви разом?

Емі зашарілася і запнулася:

— Ми…

— Достатньо довго, щоб зрозуміти, що це щось особливе, — втрутився Аорон, посміхаючись.

Роза, здається, задовольнилася відповіддю, але Емі помітила, як вона з теплотою дивиться на них.

Після обіду вони вирушили на прогулянку. Карл порадив їм відвідати стару вежу на пагорбі неподалік.

— Там найкращий краєвид на околиці, — сказав він.

Дорогою вони зустріли місцеву дівчину на ім’я Марія. Вона була молодою, років двадцяти п’яти, із довгим світлим волоссям, яке спадало каскадом на плечі.

— Ви новенькі тут? — запитала вона, коли вони проходили повз.

— Скоріше гості, — відповіла Емі.

— Вам пощастило, що потрапили сюди. Це місце — душа нашого міста, — усміхнулася Марія.

Вона дала їм кілька порад, як обійти більш віддалені стежки, де можна знайти невеличкі водоспади, і зникла за поворотом, махнувши їм на прощання.

Повернувшись до квартири, вони обоє відчували приємну втому. Емі вирішила приготувати вечерю, а Аорон відпочивав на дивані, переглядаючи фотографії, які вони зробили за день.

— Ти просто неймовірна на цих фото, — сказав він, показуючи їй один із знімків, де вона сміється на фоні старої вежі.

— Це ти так вмієш фотографувати, — відповіла вона, ставлячи на стіл пасту з сиром та травами.

Вечір завершився у спокійній та теплій атмосфері. Емі сиділа, загорнувшись у плед, а Аорон читав їй уголос уривки зі своєї улюбленої книги, яку прихопив із собою.

— Я ніколи не забуду цих днів, — прошепотіла вона перед тим, як заснути.

— Ти і не повинна, — відповів він, цілувавши її у волосся. Але його думки знову повернулися до того секрету, який він тримав у собі.-І я теж не забуду..

Останній день разом

Ранок почався із запаху кави. Емі прокинулася від звуків, що долинали з кухні. Вона накинула його сорочку, яка лежала на спинці стільця, і пішла подивитися, що відбувається.

Аорон стояв біля плити, трохи розкуйовджений, у своїй улюбленій сірій футболці та шортах. На столі вже чекали тости, фрукти й дві чашки кави.

— Що це ти так стараєшся? — запитала вона, спираючись на дверну раму.

— Хотів приготувати нам сніданок. Хоч один раз, щоб це зробив я, — відповів він, повернувшись до неї з усмішкою.

Вона підійшла ближче й обійняла його ззаду, поклавши голову йому на спину.

— Ти такий милий, — прошепотіла вона.

Аорон обернувся, тримаючи її за плечі, і притягнув ближче.

— Це останній ранок, тому я хочу, щоб ти запам’ятала його, — сказав він і легенько поцілував її в лоб, а потім у губи.

Вони сіли за стіл і почали їсти, сміючись і жартуючи. Емі постійно хапала шматочки з його тарілки, а він у відповідь тихо бурчав:

— Здається, я готував не тільки для себе, але й для маленького злодюжки.

— А ти що думав? Поділися любов’ю, — пожартувала вона й потягнулася, щоб знову забрати шматок тосту.

Прогулянка по місту

День вони провели, гуляючи вулицями міста. Заходили в маленькі магазинчики, фотографувалися на площі та навіть купили парні браслети в антикварній лавці.

— Тепер ти не забудеш про мене, — сказала Емі, застібаючи браслет на його руці.

— Якби це було можливо, я б уже давно зробив татуювання з твоїм ім’ям, — відповів він, беручи її за руку.

— Не підказуй мені ідей, — пожартувала вона, засміявшись.

Романтичний вечір

Ввечері вони вирішили залишитися вдома. Емі зробила їх улюблений гарячий шоколад із маршмелоу, а Аорон замовив піцу.

— Ідеальне поєднання, — сказала вона, сідаючи поруч із ним на диван.

— Ти і я? — підколов він, підморгуючи.

— Звісно, — відповіла вона, взявши чашку й піднявши її вгору. — За нас!

— За нас, — тихо повторив він, чокнувшись із нею.

Вони обговорювали все на світі: дитинство, плани, мрії. Аорон сміявся, коли вона згадувала свої перші невдачі в кулінарії, а вона обіймала його, слухаючи про його студентські роки.

Коли час наближався до півночі, вони перемістилися ближче один до одного. Її ноги лежали в нього на колінах, а він тримав її за руку, граючись пальцями.

— Я сумуватиму, — сказала вона тихо, дивлячись йому в очі.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я, — відповів він, нахилившись, щоб поцілувати її.

Він цілував її ніжно, неначе намагався запам’ятати кожен дотик. Вона відповідала так само, відчуваючи, як серце стискається від думки, що він поїде.