Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Глава 16.

Рургл показував кігтем і називав імена офіцерів. Потім показав на Тома і знизав плечима.

— Він Томас. Ну де твоє сімейство шукати.

— Я сам покличу, а то вас покусають. Самочки злі зараз.

Жили вони в підвалі не далеко від моєї квартири.

— Я тут не далеко жила.

— А зараз де? — запитав Нурл.

— У Маркуса, там безпечніше.

Рурл з Нурлом переглянулися і кивнули один одному, здається, прийняли остаточно, що у перевертнів безпечніше. Рурл прострекотав голосно своїм, що він прийшов не один і зараз безпечно вийти і вони переїжджають у безпечне місце. Вийшли десять самок і троє самців і півтора десятка дитинчат. Рурл задоволено застрекотав і став бігати перевіряти своїх родичів.

— Допомога якась потрібна?

Самочки на мене подивилися насторожено. Рурл різко прострекотав для мене.

— Не сідай, не ставай нижче, небезпечно. Я з ними ще не поспілкувався толком. А мої голодні.

Подивилася на те, що поруч є м'ясна крамниця, зубастики простежили мій погляд і задоволено скрекотнули.

— Кожному по сардельці?

— Для перекусу непогано буде.

Одну мене не відпустили. У магазин пішла одна з самочок, вона прострекотала, що не довірить мені купівлю їжі для них. У магазині їй довелося прикинутися кішкою. Екзотичною і спокійно сидіти в мене на плечах.

— Ти досить легка, — сказала їй тихо.

— А ти страшенно кістлява, — ледь чутно прострекотала вона. — Ось ті тельбушки бери, вони свіжі.

— І не дорого.

— Ти міркуєш не як домашня.

Я гірко усміхнулася.

— Скільки вам узяти тельбухів?

— Є п'ять кілограмів, — випередила моє запитання продавчиня. — Що за порода?

— Мисливська, — сказала чисту правду.

— То ти підкидьок? — запитала самочка, коли ми вийшли з магазину.

Том ніс сумку з покупкою. Рурл, побачивши, що його самочка сидить у мене на плечах, запитально прострекотав, мовляв, усе гаразд. Ми вдвох кивнули.

— Моїх батьків убили, батько в останню мить врятував мене, відкрив портал у цей світ і виштовхнув сюди. Не так давно знайшлися родичі, навіть стосунки налагодила. Виявляється, за даром я старша в роду.

Самочка погладила пазуристою лапою по голові, прострекотавши:

— Бідне дитинча.

— Ви одразу поїсте?

— Нам би ще води, — сказав Рурл.

Я подивилася в бік квартири.

— Там небезпечно? — запитав він.

— Я дозволила в ній жити декому.

Дістала телефон і набрала ведмедя.

— Привіт, ти вдома? Хм. Можна зайти у квартиру? Дякую, — Відкрила прохід — заходимо, лапи мити у ванній.

— Так ми довго будемо добиратися, — сказав Том.

— Не довше, ніж хлопці на машинах поїхали. Нея прохід відкриє і за мить ми на місці. А в машині мінімум годину трястися по вибоїнах.

— Ви сирим їсте чи готуватимете?

— Сирим, — сказала та сама самочка. — Я Сея. Поклади нам на щось, щоб зручно було брати.

Виклала на тарілки і поставила на стіл у кухні. А стіл поставила посеред кухні і принесла стільці з усієї квартири. Зубастики швидко викупалися і стали такими пухнастими.

— У тебе гарний барліг. Але відчувається ведмежий дух.

Як вони сушилися я не зрозуміла, потім виявила тільки рушники в кошику для чищення.

Вони швидко поїли. Не дала їм мити посуд, вони ледь не побили його. Сама помила, а Маркус із Томом прибрали стільці. Дрібні розбіглися по квартирі все перевіряти. Мами на них скрекотали, щоб ті не ховалися.

— Ліс красивий. Нам би в такому жити.

— Він вам не сподобається, — сказала, пересмикнувши плечима, — дивись уважно на малюнок.

Дрібні небезпечно застрекотів, дивлячись на малюнок.

— Тому краще в нього не йти. Це реальний ліс і в ньому великі хижаки живуть, набагато більші за вас і не такі розумні. Маркусе, куди мені відкривати?

— Давай до моїх. Так народ не розбігається по дому.

Я відкрила прохід. Маркус зайшов першим, покликав маму. Зубастики швидко прошмигнули слідом, потім зайшов Том і я остання.

— Усі зайшли? — запитала в Рурла.

— Так. Сея пропонує тебе взяти нашим дитинчам, каже, у тебе батьків немає. Це правда?

Кивнула. Зняла окуляри.

— Дивно, мама зазвичай вдома. Ви можете побути в цій кімнаті. Бажано з дому не виходити.

— Може тоді вже в моїй кімнаті. Вони ж перелякають усіх, і я боюся за реакцію твоїх братів із сестрами.

— Краще до неї, — сказала Сея, — якщо нападуть на нас, ми покусаємо.

Я провела їх у свою кімнату.

— Ніро, — покликала родичку. Дивно, де все?! Там ванна з туалетом. Місця небагато, але затишно.

Дитинчата знайшли мою заначку з солоними сухарями.

— Не годують? — запитав Нурл.

— Годують, навіть дуже добре. Звичка з дитинства робити запаси.

— Нея, час! — крикнув Маркус.

— Піду з тобою.

— Я теж!

Обидва зубастики забралися на мене і встигли пошипіти один на одного.

— З кігтями обережніше, — сказала їм. — І мені зручніше буде на згині ліктя.

Відразу перебралися до мене на руки. Том, побачивши таку композицію, дуже здивувався.

— О знахабніли, — сказав беззлобно Маркус. — Колеги вже приїхали. Швидше ніж думав. Своїх я знайшов у батька в майстерні. Усі живі здорові й точно мої.

— Упевнений? — запитав Рурл, я переклала.

— Так. У батька хороший нюх. Мама сказала, хто їй пиріжки дав, і сама поривається піти розбірки влаштувати. Краще поквапитися, поки тато її тримає. Маман у люті.

— А Ніра де?

— З ними.

Коли підійшли до потрібного будинку в селищі Рурл і Нурл злізли на землю. Біля будинку вже стояли дві машини Ігнат стояв біля машини Джеймс, Дік і Ральф стояли поруч, ще кілька стояли біля іншої машини.

— Ми вирішили не заходити, — сказав Ігнат. — Нея що видно?

Подивилася на будинок, потім на магів.

— А номер Гліба є?

— Що ти бачиш?

— Те, що не можу поки що правильно ідентифікувати. Суміш якихось газів. Вам чимось смердить?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍