Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Маркус навіть трохи ближче підійшов і знизав плечима.

— Трохи тягне фарбою, як у тебе в квартирі, коли ти шпалери перефарбовувала.

Я вже листувалася з криміналістом і обговорювала колір газу, що бачу. Описала запах, який Маркус відчуває.

— Ну що?

— Пише, що дуже обережно можна зайти, і щоб жодної іскри не було. Є ризик, що є побутовий газ, який вибухає. Але він має бути іншого кольору. Хоча якщо з домішкою інших газів то і це так впливає на колір.

Зайшовши до хати, одразу пішла обережна на кухню. Я мала рацію — був побутовий газ. Закрутила вентиль і відкрила вікна на провітрювання. Домом пройшовся потік повітря.

— Вирішив варто провітрити, — сказав Джеймс — Підтвердився побутовий газ?

— Так.

Пішла до чоловіків, чула їхню швидку мову та суперечку. Побачивши мертвим колишнього директора дитячого будинку, сторопіла.

— Ти його знаєш? — запитав Рурл.

— Він був директором дитячого будинку. Ігнат, ти ж казав, що він поїхав.

— Я ж за ним не стежив. Скільки разів дитячий будинок мало не злетів у повітря?

— Тричі. Останній раз сторож помер, мене тоді не було, ми з дітьми були на виставці мистецтва. А коли повернулися, я побачила газ.

— Я ось думаю, що якщо вже тоді було відомо про твій дар. Адже він у тебе працює з раннього віку. І ти могла привернути увагу скупників дарів. А вибухом було б легко замаскувати твоє зникнення і списати твою пропажу на загибель під час вибуху. Директор себе не поводив дивно?

— Запитайте таке, — сказала я чоловікам, — я була дитиною, яка не особливо то спілкувалася з іншими людьми. А вони не особливо-то хотіли спілкуватися зі мною. Мене вважали дивною, це буде найм’якіший опис. Мені пощастило, що дехто захотів зробити рекламу за мій рахунок.

— Так. Це точно пощастило, — сказав Ігнат — Це було після першого разу?

Кивнула і подумавши сказала:

— Після першого разу мені подарували комп'ютер і дали стипендію. А після третього разу на мене квартиру оформили. Про другий раз, здається, у пресі нічого не було. Тоді був слабкий витік, його швидко помітили. А після мого випуску дитячий будинок закрили.

— Ось це й дивно, — сказав Ігнат.

Маркус мене спробував вивести, щоб я не дивився на інших мертвих. Було вбито ще двох перевертнів — жінку і чоловіка. А потім знайшли ще молоду жінку.

— Щось я не впевнений, що тут безпечно, — сказав Рурл.

— Було безпечно, — сказала їм.

— Убиті вони однаково, — сказав Ігнат — І однією істотою.

— І таке відчуття, що вони його знали, — сказала, дивлячись на мертвих.

Мені тільки кивнули.

— Хто міг прийти і вбити їх усіх і не помітили в селищі? Хіба сюди можна прийти непоміченим?

— Тільки порталом або твоїм переходом. Це якщо напряму в будинок.

— Потрібно опитати місцевих. Дрібні є що сказати?

Зубастики мотнули головою.

— Нея є що додати?

— Ні. Мені піти?

— Побудь удома, тільки йди переходом.

Кивнула. Зубастики одразу вчепилися в мої штани. Вийшла до вітальні. Батьки Маркуса вже були вдома і на зубастиків відреагували шипінням. Дрібні одразу за мене сховалися.

— Можете їх не чіпати?

— Хочеш сказати вони безпечні?

— Якщо їх не ображати і годувати цілком.

Дрібні помчали в мою кімнату.

— Тобто мені не здалося, що у твоїй кімнаті є хтось? — запитав батько Маркуса.

— Сподіваюся, ви туди не заходили?

— Ні.

Через кілька годин повернувся Маркус, став розпитувати маму про знайому, яка дала пиріжки. Я сиділа в кріслі слухала. Спочатку почула, що на крісло хтось маленький забирається, а потім обурений скрекіт його матері. Сая стояла на краю сходів і гнівно дивилася на свого сина. А малий уже влаштовувався в мене на колінах.

— Подушку поклади, у них кігті гострі, — тихо прострекотала вона.

Варто було це зробити, до мене забралися й інші діти зубастиків. Виглядали як звичайні кошенята тільки більші й головастіші. Я по черзі всіх гладила. Ніра не втрималася і теж стала їх гладити. Сая забралася на підлокітник і вляглася на ньому. Теж слухала перевертнів.

Дивно, що ніхто не помітив, хто приходив до цієї сім'ї в гості. Навіть ніхто не бачив, як директор дитячого будинку приїхав.

— Виходить, у чортів можуть бути амулети порталу? — запитала я.

Мені просто кивнули. І тільки зараз звернули увагу на те, що мене дрібнота зубата обліпила і тихо помуркує. Ще через деякий час помітила, що Сая пішла на кухню і спілкується з Тірою. І вона її розуміє.

— Дітвора пішли на кухню, подивимося, що мами роблять.

Діти знехотя злізли з подушок і з мене, потрусили слідом за мною. А мами обговорювали меню і що зубастики можуть їсти. І на кого полювати.

— А як ви Сею розумієте?

— Мені Дік дав простенький артефакт перекладач. Сая мене розуміє, а з ним я її. Ми вже визначили, що вони всеїдні і можуть їсти все те саме, що й ми.

На стіл застрибнув Рургл, сив на самому його краю. Бо одразу отримав попереджувальний погляд від Саї та Тіри.

— От уже не думав, що самки швидко знайдуть спільну мову. Я щура зловив у вас у будинку.

Він показав на підлогу.

— Краще їх не їсти, — зморщивши ніс сказала Тіра — Через три будинки щурів труять отрутою. Вони не одразу дохнуть.

— Зрозумів, Нурл закопай її, поки діти не зжерли. Виплюнь! — застрекотів голосно Рургл на дітей.

На його скрекіт зайшли чоловіки і Рой швидко відібрав у них щура.

— Знову сусіди труять, а біжать до нас.

— Крок, попроси брата нехай домовиться, щоб перестали щурів труїти. На них будуть зубастики полювати.

Чоловік кивнув.

— Роботи у вас буде багато. Щури, тут десь гнізда звили, порятунку від них немає. Думаю, якщо жерти деяку домашню живність не будуть, зможуть полювати на дрібних гризунів.

— Цей щур типу дрібний гризун? — здивувався Рургл.

— Ні, це середня, худий навіть. Є рази в два більше, на зерні віджерлися. Ще треба ласок і лисиць ганяти. Ласки розміром із вас, лисиці трохи більші. Але їх потрібно просто проганяти. А ось щурів зможете їсти.