Ісабель Альєнде - Японський коханець

дозволяла плавати в затоці, Натаніель запрошував Альму до кінотеатру, а в годину післяобіднього відпочинку обоє лежали на тому ж дивані, що заміняв їм шлюбне ложе, якого вони не мали.

Подорож, що охоплювала різні країни від Данії до Греції, в тому числі передбачала круїз по Дунаю і ще один у Туреччині, повинна була тривати пару місяців і завершитися в Лондоні, звідки кожен вирушав далі сам. На другий тиждень, коли після смачного обіду й двох пляшок найкращого к’янті вони, взявшись за руки, блукали вуличками Риму, Альма спинилася під ліхтарем, схопила Натаніеля за сорочку й, притягнувши одним посмиком до себе, поцілувала в губи. «Хочу, щоб ти спав зі мною». Це був наказ. Тієї ночі в перетвореному на готель занепалому палаці, де зупинилися, п’яні від вина й римського літа, вони кохалися, відкриваючи в партнері те, що вже знали, й відчуваючи, що роблять щось недозволене. Своїм знанням плотської любові й власного тіла Альма завдячувала Ітімею, який брак досвіду компенсував тією ж неймовірною інтуїцією, що допомагала йому оживляти змарнілі рослини. У мотелі з тарганами Альма була музичним інструментом у руках закоханого Ітімея. З Натаніелем вона не переживала нічого такого. Вони кохалися поквапливо, бентежно, незграбно, наче двоє необачних школярів, не даючи собі часу вивчити одне одного, насолодитися запахом партнера, разом сміятися або зітхати. Потім їх переймала непояснима туга, яку вони намагалися приховати, курячи мовчки сигарети під одним простирадлом, освітлені жовтуватим сяйвом місяця, що підглядав за ними крізь шибку.

На другий день обоє втомилися, блукаючи серед руїн, піднімаючись тисячолітніми кам’яними сходами, милуючись соборами, гублячись серед мармурових статуй і вигадливих фонтанів. Коли споночіло, знову пили багато вина й, похитуючись, повернулися до занепалого палацу, і знову кохалися — знехотя, але більш розкуто. І так день за днем, ніч за ніччю — обходячи міста, пливучи запрограмованими круїзом водами, вони звикали до рутинного подружнього життя, яке доти обережно оминали, і врешті-решт для них стало природним користуватися однією ванною й, прокинувшись, бачити голову партнера на своїй подушці.

Альма не залишилася в Лондоні. Вона повернулася до Сан-Франциско з купою музейних рекламних проспектів та брошур, мистецьких видань і зроблених Натаніелем фотографій мальовничих кутків, сповнена рішучості знову взятися за живопис; її голова була повна побачених кольорів, малюнків і контурів, турецьких килимів, грецьких глеків, бельгійських гобеленів, картин усіх епох, гаптованих коштовним камінням ікон, знеможених мадонн і виснажених святих, але водночас і овочевих базарів, човнів з рибою, білизни, що сохла на линві, напнутій між двома балконами на вузьких вуличках, чоловіків, які грали в доміно у тавернах, дітей на пляжах, зграй бездомних собак, сумних віслюків і старовинних черепичних покрівель у сонних заштатних містечках. Все це повинно було відтворитися великими мазками сяйливих барв на її шовкових виробах. На той час вона вже мала майстерню на вісімсот квадратних метрів у промисловій зоні Сан-Франциско, що вже багато місяців стояла без діла — Альма заповзялася вдихнути в неї нове життя. Вона поринула в роботу. Тижнями не думала ні про Ітімея, ні про втрачену дитину. Інтимні стосунки з чоловіком після повернення з Європи звелися майже до нуля; кожен мав свої уподобання — безсонні ночі, коли Альма й Натаніель читали, лежачи разом на дивані, скінчилися, але їх і далі єднала взаємна ніжність, яку вони завжди відчували одне до одного. Альма рідко дрімала, похиливши голову на те місце між плечем і підборіддям чоловіка, де раніше почувалася в безпеці. Вони перестали спати під одним простирадлом і користуватися одною ванною; Натаніель спав у своєму кабінеті, і Альма залишилася сама в голубій кімнаті. Якщо вони й кохалися зрідка, то випадково і завжди напідпитку.

— Я хочу звільнити тебе від обітниці вірності, Альмо, — мовив Натаніель одного вечора, коли вони в альтанці з витких рослин, курячи марихуану, милувалися метеоритним дощем. — Ти молода, повна життя й заслуговуєш на більшу любов ніж та, яку я можу тобі запропонувати.

— А ти? Є хтось, хто пропонує тобі любов, і ти хочеш бути вільним? Я ніколи тобі цього не забороняла, Нате.

— Йдеться не про мене, Альмо.

— Ти звільняєш мене від обітниці у не надто підходящий момент, Нате. Я вагітна, і цього разу батьком дитини можеш бути лише ти. Я збиралася сказати тобі, коли упевнюсь остаточно.

Звістку про вагітність Ісак і Ліліан зустріли з тим же ентузіазмом, що й першого разу; вони обновили кімнату, яка призначалася для іншої дитини, й приготувалися пестити внука. «Якщо народиться хлопчик, а я на той час помру, сподіваюсь, ви дасте йому моє ім’я, але якщо я житиму, такого не можна робити, бо це принесе йому нещастя. В такому разі назвіть його Лоуренсом Франкліном Беласко, як звали мого батька й великого президента Рузвельта, хай обидва спочивають з миром», — попросив патріарх. Він повільно, але невблаганно слабшав, а проте тримався на ногах, бо не міг залишити Ліліан, яка перетворилася на його тінь. Ліліан майже оглухла, однак їй не треба було чути. Жінка навчилася розшифровувати чуже мовчання, її неможливо було ввести в оману, як і приховати щось від неї: вона розвинула неймовірну здатність угадувати, що їй наміряються сказати, й відповідала раніше, ніж запитання було поставлене. Ліліан мала дві нав’язливі ідеї: зробити здоровішим чоловіка і домогтися, щоб любов Натаніеля й Альми була такою, як належить. В обох випадках вона зверталася до альтернативної медицини, діапазон якої простягався від намагнічених матраців до лікувальних і збуджуючих еліксирів. У Каліфорнії, що була в авангарді природничого чаклунства, не бракувало гендлярів щастя й розради. Ісак покірно вішав на шию магічні кристали, пив люцерновий відвар і пійло зі скорпіонів, а Альма й Натаніель так само беззаперечно натиралися любовним лосьйоном, зробленим із соку тропічного дерева іланг-іланг, споживали китайські супи з акулячих плавців та інші алхімічні засоби, якими Ліліан намагалася оживити їхню тліючу любов.

Лоуренс Франклін Беласко народився навесні без жодних проблем, яких побоювалися лікарі з огляду на пережиту матір’ю еклампсію. З першого дня життя це ім’я виявилося для нього завеликим, і всі почали називати його Ларрі. Він ріс здоровим, великим, самодостатнім хлопчиком, не потребував якогось особливого догляду і був таким сумирним та мовчазним, що іноді засинав під столом чи стільцем, і ніхто годинами цього не помічав. Батьки передовірили його бабі з дідом і нянькам, які виховували хлопчика, змінюючи одна одну; Альма й Натаніель приділяли синові мало уваги, бо в Сі-Кліффі ним і без них опікувалися півдюжини дорослих. Малюк спав не в своєму ліжку, а почергово то