Ісабель Альєнде - Японський коханець

іншого життя, жінка полюбила це зароджене створіння, що належало не Натаніелю, не Ітімею, а лише їй, Альмі. Вона хотіла народити сина й назвати його Ісаком, подарувати свекрові нащадка, який продовжить рід Беласко. Альма присяглася Натаніелеві, що ніхто ніколи не дізнається, що в жилах дитини тече інша кров. Її гризли докори сумління на думку, що якби не опір Натаніеля, то цього малюка кинули б до якоїсь вигрібної ями в Тіхуані. В міру того, як слабла через дитину, Альму дедалі сильніше жахали переміни, що відбувалися з її тілом, хоча Натаніель запевняв, що вона випромінює світло, що вона гожа, як ніколи, й пояснював надмір ваги шоколадом з помаранчевою начинкою й іншими ласощами. Їхні стосунки брата й сестри тривали далі. Він, елегантний і охайний, користувався ванною біля свого кабінету, в іншому крилі будинку, і не роздягався перед нею. Альма ж перестала соромитися його й поринула в безформність свого стану, ділилася прозаїчними подробицями, недугами, нервовими нападами й страхами материнства. В цей період вона порушила засадничі правила, встановлені її батьком: не нарікати, не просити й нікому не довіряти. Натаніель зробився осердям її існування, під його крилом Альма почувалася щасливою, захищеною, потрібною. Завдяки цьому обоє переживали неймовірну близькість, що здавалася їм природною, бо відповідала вдачі кожного. Якщо колись і звертали увагу на цю аномалію, то лише затим, щоб пообіцяти одне одному, що коли народиться дитина й Альма оклигає після пологів, вони спробують жити, як звичайне подружжя — втім, ніхто з двох, здавалося, не прагнув цього. Тим часом Альма виявила в нього між плечем і підборіддям зручне місце, на яке можна було похилити голову й задрімати. «Ти вільний зустрічатися з іншими жінками, Нате. Прошу тільки про стриманість, яка б убезпечила мене від приниження», — повторювала Альма, а він відповідав їй цілунком чи відбувався жартом. Хоча вона не могла стерти слід, залишений в її свідомості й тілі Ітімеєм, а проте ревнувала Натаніеля: з півдюжини жінок переслідували його, й Альма вважала, що деякі з них бачать в його шлюбі не заваду, а радше стимул.

Родина саме відпочивала в своєму домі над озером Тахо[30], де Беласко взимку каталися на лижах; була одинадцята ранку: вони пили гарячий сидр і чекали, коли вщухне буря й розсіється туман, щоб виткнутися назовні, аж раптом до вітальні, похитуючись, ввійшла Альма — боса, в нічній сорочці. Ліліан поквапилася її підхопити, але Альма відштовхнула її руку й спробувала сконцентрувати зір. «Скажіть моєму братові Самуелю, що в мене розколюється голова», — пробурмотіла вона. Ісак хотів був відвести її до дивана й гукав Натаніеля, проте Альма немов прикипіла до підлоги: важка, наче шафа, вона підтримувала обома руками голову й плела якісь нісенітниці про Самуеля, Польщу й діаманти за підбивкою пальта. Натаніель прибіг у ту саму мить, коли його дружина заточилася і, непритомна, вже на підлозі стала битися в конвульсіях.

Напад еклампсії[31] стався на двадцять восьмому місяці вагітності й тривав одну хвилину п’ятнадцять секунд. Ніхто з присутніх не зрозумів, що сталося: всі вирішили, що це епілепсія. Натаніель здогадався покласти Альму на бік і підтримувати голову, щоб вона не забилася. А ще з допомогою ложечки він тримав розкритим Альмин рот. Страшні конвульсії швидко припинилися, Альма лежала знесилена й не розуміла, ні що з нею, ні де вона, ні хто ці люди навколо неї, лише стогнала через головний біль і спазми в животі. Її загорнули в ковдри й поклали до автівки, що, ковзаючи по крижаній дорозі, довезла їх до лікарні, де черговий лікар, практикований на переломах і травмах лижників, спромігся лише збити жінці тиск. Машина швидкої допомоги крізь бурю й завади на трасі сім годин пробивалася від Тахо до Сан-Франциско. Акушер, який нарешті оглянув Альму, попередив рідних про ризик нових конвульсій або інсульту. Після п’яти з половиною місяців вагітності шанси, що плід виживе, видавалися нульовими, треба було чекати ще шість тижнів, щоб викликати передчасні пологи, але зараз і мати, і дитина могли померти. Мовби дослухавшись до нього, через кілька хвилин серце дитини в утробі матері перестало битися, звільнивши Натаніеля від необхідності прийняти трагічне рішення. Альму терміново відвезли до операційної.

Натаніель єдиний бачив хлопчика. Втома й сум змагали його, коли чоловік узяв дитя на руки, розгорнув пелюшки й побачив перед собою маленьке, зіщулене синювате створіння з тонкою, прозорою, наче цибулинна лушпайка, шкірою — повністю сформоване, з напіврозплющеними оченятами. Натаніель підніс його до обличчя й поцілував у голову. Холод обпік йому губи, і стримуваний плач струсив його всього — він тремтів, по щоках котилися сльози. Він плакав, гадаючи, що оплакує мертву дитину й Альму, а насправді оплакував себе, своє розміряне, повне умовностей життя, оплакував тягар відповідальності, якого ніколи не міг позбутися, свою самотність, що пригнічувала його від самого народження, оплакував любов, омріяну й недоступну, і підступні карти, що визначили його долю, і всі кляті пастки на своєму шляху.

Через сім місяців після термінового аборту Натаніель, щоб послабити гнітючу тугу, що охопила Альму, повіз її до Європи. Вислуховував її історії про Самуеля і той час, коли обоє жили в Польщі, про бонну, що являлася Альмі в кошмарних снах, про якесь голубе оксамитове вбрання, про Віру Нойман в окулярах, мов у сови, про кількох противних однокласниць, про прочитані книжки, назви яких вона забула, але чиї персонажі завдавали їй смутку, й про інші непотрібні речі, що застрягли в її пам’яті. Культурна подорож могла надихнути Альму, оживити в ній бажання повернутися до малювання на тканинах, — розраховував Натаніель, — а якщо таке станеться, він запропонує їй повчитися якийсь час у Королівській академії мистецтв, найстарішій мистецькій школі Великої Британії. Гадав, що найкраще лікування для Альми — це бути подалі від Сан-Франциско, від усієї родини Беласко й, зокрема, від нього. Вони не згадували більше Ітімея, і Натаніель сподівався, що вірна обітниці Альма не контактує з ним. Він заповзявся проводити з дружиною більше часу, скоротив свій робочий день і, коли мав таку можливість, вивчав судові справи й готував клопотання вдома. Вони й далі спали в різних кімнатах, але припинили удавати, нібито сплять разом. Ліжко Натаніеля остаточно знайшло своє місце в його холостяцькій кімнаті, серед стін, обклеєних шпалерами, на яких були зображені сцени полювання, коні, хорти, лисиці. В години безсоння Альма й Натаніель одухотворяли всі спокуси близькості. Читали далеко за північ разом в одній вітальні, сидячи на одному дивані під одною ковдрою. Іноді по неділях, коли погода не