Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

це занадто, навіть для неї. Вона не переживе, якщо він стане володарем її почуттів, емоцій. В її положенні про відвертість не може бути й мови.

По нервах ковзнула хвиля жару, коротка, що триває лише секунди, але така знайома. Зовсім поруч хтось змінював подобу. Ластіран напружився, відчувши побратима.

— Значить, чутки не обманюють, ти дійсно знайшов собі асхалута, — низький приємний голос пролунав за спиною у дівчини. Ластіран миттєво розвернув Риль до гостя, але не відпустив, а лише міцніше притиснув до себе. На скелі стояли двоє. Один — дракон, високий, м'язистий, руде волосся зібране в косу, складного плетіння, чорний шкіряний костюм щільно обтягує рельєф тіла, другий… Другий — просто людина, трохи старший за Риль, невисокий, солом'яне волосся стирчить у різні боки. Симпатичний, але все псує гордовитий вираз обличчя, явно скопійований у старшого брата.

— І тобі попутного вітру, Альфаре, — спокійним тоном відповів Ластіран. Рудоволосий побілів. Люди від гніву зазвичай червоніють, а ось смагляві дракони, навпаки, бліднуть.

— Невже жодна з наших самок не удостоїла тебе своєю увагою? Вирішив розважитися з людською? А вона нічого, тільки навіщо робити з неї асхалута чи одного разу в ліжку було замало?

— Важко уявити, що жінка потрібна для чогось іншого? — глузливо поцікавився Ласті, ось тільки його дихання було таким палючим, Риль ледве стрималася, щоб не поморщитися. Вона навіть очі скосила в сторону, перевірити, чи не димить куртка.

— Не можу уявити, як можна віддати перевагу людині перед драконицею, — Альфар зобразив кривувату посмішку, — хоча, маючи таку сестру, я розумію, чому ти не дивишся в сторону наших самок. Вітаю, вона у тебе рідкісна красуня. Ми всі з нетерпінням чекаємо її першого вильоту, щоб особисто засвідчити своє захоплення.

— Цей вітер не для твоїх крил, Альфаре, — рикнув Ласті, — навіть не сподівайся.

— Гніздо не має права вирішувати за самку, так що в кожного є шанс, — рудоволосий ступив назад, — зустрінемося на гонці. Нам не вистачало твоїх крил. Буде весело, — він несподівано підморгнув Риль і зник у відчиненому порталі. За ним, немов тінь, пішов асхалут.

— Гніздо Калірвал ніколи не відрізнялося вихованістю. Одним словом, червоні, — пирхнув Ластіран. «Зрозуміло, — посміхнулася про себе Риль, — як у людей руді, так у драконів — червоні».

— Вибач, я не думав, що так вийде, — з каяттям сказав дракон, — Спеціально ввечері тебе сюди привів. Думав, після моєї розповіді ти від гонки відмовишся. А он воно як вийшло.

— Відмовитися вже не вийде? — з розумінням кивнула Риль.

— Альфар не з тих, хто буде тримати язик за зубами.

— Так може, наздоженемо і язик підкоротимо? — вона кивнула на ледве помітне марево, що залишилося від порталу.

— Непогана ідея, — азартно примружився Ласті, — тільки запізнилися. Треба було відразу ж йому карк зламати, ну, а з братиком ти б одним крилом впоралася. Тепер пізно. Цей хитрун відразу під захист свого Гнізда помчав. А його всією родиною штурмувати треба, удвох ми точно не впораємося, — зітхнув дракон. Риль тихенько посміхнулася. Це «ми» гріло душу. Серце спробувало щось радісно прощебетати, але його тут же різко обірвала гордість.

— До того ж, ти мала рацію. Я вловив той же запах, що йде від Альфара, навіть не запах, а натяк на нього. Без сумніву, він недавно спілкувався з тим, хто нам потрібен.

— Так перевіримо всіх, хто був тут сьогодні.

— Риль, — дракон похитав головою, — два дні до гонки. Тут було багато людей: учасники, глядачі, організатори. Всіх не перевіриш. Та й рано. Демонструвати тебе до гонок я не збираюся. Нехай твоя сила стане неприємною несподіванкою для деяких.

— Значить, гонка, — підсумувала дівчина. Ні, вона, звичайно, може відмовитися, наплювавши на драконів, зрадників і війну. Але, навіть якщо відкинути емоційну сторону справи і розглянути все з логічної точки зору, — вихід не найвдаліший. Ластіран братиме участь на гонках з нею або без неї. Питання честі, схлопни його портал. Ось тільки без неї шансів вижити у дракона мало, скажімо так, їх немає зовсім. Летіти наосліп — нікому не під силу. До того ж вони тепер міцно пов'язані один з одним, загине один — іншому не жити. І є у неї підозра, що для зв'язку асхалут — дракон відстань не є перешкодою. І навіть втеча в інший світ їй не допоможе.

— Не переживай, — Ластіран з ніжністю окреслив овал її обличчя, — обіцяю, що не буду заглядати в найпотаємніше і зчитувати пам'ять теж. Закрий окремим щитом все, що вважаєш за потрібне. Я обіцяю туди не сунутися, — дракон підбадьорливо посміхнувся, — готова до польоту?

— Що від мене необхідно? — нервово уточнила Риль.

— Не бійся, небагато. Ти ділишся зі мною силою, інше я зроблю сам.

Не дуже приємно відчувати себе магічним донором. Риль примружилася.

— А чому я сама не можу відстежувати заклинання і працювати з ними? Я ж маг, і тепер обидва види магії мені доступні.

— О так! — не втримавшись, посміхнувся Ластіран, — бачив я, як ти працюєш. Спочатку сидиш, зосереджено втупившись в одну точку, потім півгодини розглядаєш те, що створила. І так смішно дивуєшся при цьому або лаєшся незнайомими словами, але нічого не використовуєш. Боюся, нам твій спосіб мало допоможе.

В глибині душі Риль розуміла, що дракон має рацію. Після тієї невдачі в підвалі будинку герцога вона намагалася створити щось ще, крім показаного їй Хірано заморожуючого заклинання, але так і не зважилася перейти від теорії до практики. Схоже, правильно складати структури вона може тільки в екстремальних умовах. Адже спрацював створений нею портал, хоч і виніс їх у відкритий океан.

— Зрозумій, — спробував пояснити їй Ласті, побачивши невдоволення дівчини, — тобі б пару років потренуватися, і тоді я вважатиму за честь бути твоїм льєрдом.

— Ким? — перепитала Риль.

— Льєрдом. Зараз це слово вживається рідко. Дослівно воно перекладається як бойовий товариш.

— Товариш, — задумливо повторила Риль. Не брат, не магічний додаток, а товариш — рівний, нехай тільки на час бою, і все ж — знаєш, мені подобається це слово.

Ластіран окинув її трохи здивованим і одночасно задоволеним поглядом.

— Добре, я врахую. А тепер пора, сонце нас чекати не буде.

Секунда — і на скелі чорним велетнем застигає дракон. Луска в променях сонця, що грають червоними відблисками, гострі кігті в нетерпінні дряпають камінь, а крила тремтять в передчутті польоту.

Риль підійшла ближче, в подиві оглянула спину — мотузки ніде не було.

— Забув попередити, — пролунав у голові чужий голос, заскочивши її зненацька. Риль відсахнулася, природно, за спиною виявився камінь, що підставив їй підлу підніжку. Дракон з докором покачав головою