Тетяна Калинова - Полонянка бандита , Тетяна Калинова

     Я    підняв    на    ноги    всіх    кого    тільки    можна    було    підняти.    Єдиний    кого    я    не    знайшов ,    це    Руслан.   Навіть    почали   закрадатись    думки,   що    це    не    Охотський    її    викрав    а    Рус .   Здається    це    якась    маячня ,   але    ж    хто    його    знає.    Десь    же    він    є    і     телефон    в    нього    чомусь    вимкнений.    Я    повільно    божеволію.  Минуло   кілька    годин ,   новин    ніяких.     Ну    навіщо    я    її    залишив?   Якщо    з    ними    щось    станеться ,    ніколи    собі    не    пробачу.   Через    якийсь    час     телефон    Руса    ввімкнувся    і    ми    вичислили    його    місцезнаходження .    Швидко    рвонули     туди.    Дуже    сподіваюсь    що   Лія    з    ним    і    що    вона    неушкоджена.   А    от     йому    кранти.                                                            

   Коли    ми     майже    приїхали    до    того    самого     місця ,    я    здалеку    побачив    як    Лія    сама     виходить    з    будинку    і    сідає     за    кермо   якогось   автомобіля .   Ніхрена    не    розумію ,   але    видихаю    з    полегшенням.    Як    раптом    нас    оглушує   звук     вибуху. 

       - Лія!  - кричу    і    вилітаю    з    автомобіля.    Друзі    ловлять    мене   а    я    збожеволівши    від    горя    рвусь    в    полум'я    в    якому    заживо    горить    моя    вагітна    кохана    дівчинка.     Моє    життя.    Мій    всесвіт.

       - Еміре    стій!   Це    все!   Все    чуєш ?  -  наче    крізь   туман    чую    голос    Макса    і    падаю    на    коліна.    Хочеться   вити   і     кричати    від     безсилля    і    болю ,  та    я    не    можу    видавити    з    себе    ні    звуку.   Це    дійсно    все.   Я    вже    нічого    не    можу    зробити .   Нічого   не    зміню.    Моя    душа    і    моє   серце    горять    разом    з    ними    перетворюючись    на    попіл.    Вигорає    все   всередині     залишаючи    лише   порожню   оболонку.    Бездушного   робота  ,   який    тепер    прагне    лише    помсти     і      смерті .   

       - Знайдіть   його.  - ледь   видавив   з    себе    продовжуючи    дивитись    на  полум'я .  

       - Еміре!   - чую   крик    Захара .  Повільно     розвертаю    голову    в     сторону     і     бачу    як     він    веде   ледь    дихаючого   закривавленого    Руслана    з    будівлі . -  Це    не     Лія.   Чуєш?   Це   не    вона.     Це   підстава.   Вони   одягли  якусь    шльондру    в    її    одяг   і    натягли   на    неї   перуку.   Це    вистава    для    тебе  .    Щоб    ти    повірив.  -  прикриваю    очі    і     відчуваю    як     душа    повільно    повертається    в    тіло.  

      - Я   випадково   знайшов    їх . - ледь    ворушить    губами    Рус   і    протягує    мені    свій    телефон   на    якому    рухається   червона    цяточка  .   - Я    встиг    поставити    жучок    на    авто    Віта .   Там    крім    нього    і    Лії ,   ще    двоє    людей .  

      - В    лікарню    його .   Швидко.  - нахиляюсь    до    його    чола.  -  Мені    життя    не    вистачить    щоб    розрахуватись   з    тобою    Рус.    Дякую. 

     - Просто    врятуйте    її.  

      - Макс !   Поїхали!  -  крикнув    і    ми    сіли    в    авто .   Я    зараз   готовий   душити    всіх   голими     руками.   Рвати    на     частинки .   Нищити .   Хоч   головою    розумію    що    це    гра ,    мене    розвели ,   та    вже    ніколи   не     забуду       цього    відчуття    втрати ,   спустошення ,   нестерпного      болю .    Коли    хотілось    стрибнути    в    полум'я,     до    неї.   Це    неможливо  забути.   Впевнений ,   більше    не     буде    так    як   було .    Я    більше    ніколи     не    дозволю   собі    чи   іншим      ризикувати   життями   моїх     найдорожчих.     Тепер    все    буде    по-іншому.    Але    спершу    потрібно    врятувати    мою    крихітку.  

        Щойно    ми    від'їхали ,   як    ожив    мій    телефон.    Номер    прихований.   Приймаю    виклик   і    мовчу.   Здається    я    знаю    хто    це.

      - Ну    як    тобі    кіно ,    хлопчику?   Мені    дуже    сподобалось .   Ти    гарний    актор . 

      - Я   вб'ю    тебе    власними   руками.   - гарчу    в   слухавку.   -  Ти    будеш    просити    смерті ,   виродок. 

      - Думаєш    мені    ще    є    чого    боятись?   Ставай    в    чергу.     Я    й    так    вже    майже    труп.   Мене    завдяки    тобі    можуть    грохнути   в    будь-яку    хвилину     і    в    будь-якому     місці.    Але    перед    тим    як    здохнути ,    я    перетворю    твоє    життя    на    пекло.   Ти    ще    не    раз    побачиш    як   вмирає    твоя    дівка .    Але    в    один    з    таких    разів    там    буде    дійсно    вона.   А    ти    навіть    не    будеш    цього    знати.   Цікава    гра ,   правда? 

       - Чого    ти    хочеш ?  

        - Нічого.    Просто    повеселитись    наостанок.     І    ти    мені    в    цьому    допоможеш.  - і   відключився .    Наволоч.   Повеселитись   хочеш    кажеш?     Ну    що    ж ,    веселощі    я   тобі    обіцяю.  

        - Давай    Рома ,    швидше.    Майже    наздогнали .    

        - Не    хвилюйся    брате ,    він    вже     нікуди    не   подінеться .  -  заспокоює    мене    Макс .  

         Цяточка    зупинилась    на    виїзді    з    міста      і     я   знов    себе    накручую...   Нам    на    те    місце    їхати    ще  хвилин     п'ятнадцять.    За    цей    час   можна    зробити    що    завгодно.   Тільки  б  з  нею  все  було  добре.   Вдруге  за   останню   годину,   я   просто   не   переживу   її    смерті.   

       -  Будьте    обережні .   Не     стріляти   поки   не   будете     впевнені    що    Лія    не   постраждає.  - віддаю    наказ .   -  Охотського    взяти    бажано    живим ,   а    якщо    не   вийде  - то    біс  з    ним.