Ю. Несбе - Мисливці за головами

уже мені здавалося, що він дивився на мене заплаканими спантеличеними очима, поки я притискав холодні пальці Уве до руків’я та спускового гачка «Узі» й маленького чорного пістолета «Рорбау», з якого застрелив Лотте. І чи доведеться мені хоч коли-небудь спробувати їжу, здатну своїм смаком відбити смак мертвої плоті Уве. Я нахилився тоді над його тілом, що лежало на ліжку, і примусив себе встромити ікла йому в загривок. І стискав щелепи, доки шкіра не порвалася і трупний смак не наповнив мого рота. Крові майже не проступило, і прибравши за собою після нестерпого блювання, я оглянув результат — може зійти за собачий укус, якщо слідчий раптом стане його шукати'. Потім я боком вибрався через вікно за узголів’ям, намагаючись не потрапити в поле зору камер. Кинувся навпростець до лісу, а вже потім став шукати стежинки і доріжки. Привітно кивав перехожим. Повітря робилося тим холоднішим, що вище я підіймався, і коли я дістався Грефсена, то наскрізь промерз. І я там усівся і дивився на осінні барви, які вже наполовину висмоктала зима, на місто, на фіорд і світло. Світло, що завжди передує майбутній темряві.

Я відчув, як кров прилила до пеніса, як пульсує в ньому.

— Іди сюди, — прошепотіла Діана мені просто у вухо.

І я оволодів нею. Методично, уповні. Як чоловік, що ретельно виконує свою роботу. Якому подобається своє заняття, та він тим не менш сприймає його як роботу. І працює, поки не увімкнеться сирена. Тоді жінка дбайливо закриє тобі вуха лагідними долонями, і він, більше не стримуючи себе, наповнить її гарячим життєдайним сім’ям, хоча місце вже зайняте. А потім вона засне, а він лежатиме, слухаючи її дихання і відчуваючи задоволення від добре виконаної роботи. І знати, що того, що було, вже ніколи не буде. Але, можливо, буде схоже. Можливо, буде життя. Можливо, він зможе зберегти ту, що заснула поруч. Зберегти їх обох. Що він зможе кохати. І, як дещо дуже природне, до нього раптом приходить розуміння цієї любові, її суті — відлуння давньої фрази, що прозвучала на футболі у лондонському тумані: «Тому, що я їм потрібен».

Епілог

Перший сніг випав і розтанув.

Я встиг з’ясувати у мережі, що опціон на купівлю і право експонування «Калідонського полювання» було продано на паризькому аукціоні. Покупцем виступив Музей Гетті в Лос-Анджелесі, який тепер може виставити картину і — якщо упродовж періоду опціону, що дорівнює двом рокам, не з’явиться невідомий на сьогодні власник і не пред’явить вимог на це полотно, — зможе скористатися своїм правом придбати шедевр у постійну власність. Далі було кілька коротких фраз про історію картини, що багато років точилися суперечки про те, копія це чи оригінальна робота зовсім іншого художника, бо у жодному джерелі немає свідоцтв про те, що Рубенс колись писав «Вепра». Але на сьогодні всі експерти погоджуються, що автором є таки Рубенс. Однак на сайті ні слова не було ані про те, звідки взялася ця картина, ані про те, що продавцем виступила норвезька держава, ані про ціну.

Діана, зрозумівши, що тепер, коли вона чекає дитину, їй буде важко самій опікуватися галереєю, вирішила, попередньо порадившись зі мною, підшукати партнера, який міг би зайнятися практичною стороною справи, перш за все фінансовою частиною, — тоді як вона зосередилася б власне на мистецтві і художниках. Окрім того, ми виставили наш будинок на продаж. Ми обоє вирішили, що дитині краще рости у таунхаусі трохи меншої площі, зате на природі. І я вже отримав дуже заманливу пропозицію щодо покупки. Від людини, яка зателефонувала мені тієї ж миті, як побачила оголошення у газеті, і попросила дозволу подивитися будинок того ж вечора. Я упізнав його, щойно відчинив двері. Костюм від Корнеліані, дорогі окуляри у стилі «я-ботанік».

— Не найкраще творіння Уве Банга, — промовив він, пробігши всі кімнати в кільватері зі мною. — Та все одно беру. Скільки ви хочете?

Я назвав ціну, вказану в оголошенні.

— Плюс мільйон, — сказав він. — Гроші будуть не пізніше післязавтра.

Я сказав, що маю подумати, і провів його до виходу. Він простягнув мені візитівку. Посаду не вказано, тільки ім’я та номер мобільного. Назву рекрутингової компанії написано такими дрібними літерами, що прочитати її фактично неможливо.

— Скажіть, — сказав він уже на порозі. — Але ж ви і досі цар гори? — І перш ніж я встиг відповісти, додав: — Ми думаємо розширятися. Напевне, ми вам зателефонуємо.

Ми. З маленької літери.

Я дочекався закінчення терміну, не повідомивши про запропоновану суму ані Діані, ані маклеру. Жодних дзвінків від «ми» теж не надійшло.

Оскільки я завжди керувався принципом — не починати роботи, доки не розвидниться, — то того дня, як і багато інших днів, паркувався на стоянці навпроти «Альфи» останнім. «І останні стануть першими», це право я особисто сформулював і втілив у життя, — право, яке може бути надане лише найкращому хедхантеру фірми. Подібний статус передбачає, зокрема, що ніхто не може поставити свою машину на твоє місце, хоча формально воно підпадає під загальне для всіх парковок фірми правило: «хто пізно ходить — сам собі шкодить».

Однак того дня там стояла чужа машина. Незнайомий «пасат», напевне, хтось із наших клієнтів, який вирішив, що може спокійнісінько припаркуватися, лише побачивши табличку «Альфа» на ланцюжку, що огороджує майданчик, — йолоп, не здатний прочитати великий напис на табло біля входу «ПАРКОВКА ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ».

І втім, я все-таки відчув легку невпевненість. Можливо, хтось в «Альфі» теж дійшов висновку, що я більше не… Я не додумав цієї думки.

Поки я роздратовано шукав, куди б мені приткнутися, з офісної будівлі неквапливо вийшов чоловік і попрямував у бік «пасата». Його хода здалася мені цілком відповідною цій машині, і я перевів подих. Бо це явно не претендент на моє місце, а просто клієнт.

Демонстративно поставивши свою машину перед «пасатом», я чекав і сподівався. Може, це якраз навпаки, гарний початок дня, може, зараз я зможу відігратися на ідіоті. І справді, у моє бічне вікно постукали, і я побачив за ним чоловіче пальто на рівні живота.

Я трохи зачекав, перш ніж натиснути кнопку склопідйомника, і скло ковзнуло вниз — трохи швидше, ніж мені хотілося б.

— Послухайте, — почав чоловік, але я його перебив:

— Чим же я можу бути вам корисним, ясновельможний пане? — Перш ніж зволити підняти на нього очі, я приготувався прочитати збадьорюючу лекцію про користь читання табличок.

— Чи не могли б ви трохи посу-ути вашу машину, ви