Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Я не сильніший від тебе, Бренте. Твоя біда в тому, що ти кинувся на мене із заплющеними очима. Просто вирішив скористатися невеличким шансом, що удар якимось чином потрапить у ціль. І саме це, мабуть, головна причина твоїх нещасть, з усякого погляду. Заплющивши очі, ти гамселив щодуху, сподіваючись випадково кудись потрапити. А тоді ця запізніла ідея з пістолетом… Тепер би ти опинився в серйозній халепі, якби я дозволив вистрелити у себе. Любитель азартних ігор, он ти хто!

– Я волів би скористатися кріслом або ручкою!

– Це тільки підтверджує мої слова… І, якщо мова зайшла про крісло та ручку, то повзи до свого стола і сядь. Я хочу, щоб ти дещо написав для мене.

– Якщо ти думаєш, що зможеш вибити з мене зізнання, Мерріку, то гірко помиляєшся.

– Зізнання? Яка дурниця! У мене в кишені вистачить доказів, щоб посадити тебе на двадцять років. Я хочу, щоб ти написав листа своїй сестрі у перших. Я продиктую тобі його. І не роби помилок, бо я відсилатиму його сам.

Брент тяжко опустився за стіл і, змахнувши з нього сміття, узяв ручку.

Почни з адреси і твого звичайного привітання. Продовжуй так: з огляду на непевність твого прибутку з акцій Північно-західного мідетопного, я продав їх…

Шпурнувши ручку, Брент закричав:

– Ти усвідомлюєш, що цей лист я пишу з твого примусу?

– О так! Дійсно, ти пишеш його саме тому! Будь ласка, далі.

– Ти розумієш, що це означає?… Примушувати мене таке писати?

– Що ж?

– Ну, це… це…

– Придумаєш правильну назву, після того як я піду… Піднеси ручку! Ти зрозумів усе про Північно-західний мідетопний? Тепер пиши далі… Я придбав для вас його еквівалент в корпорації "Ексіон Моторз", привілейовані…

Брент завагався і зачудовано глянув угору.

– Не розумію!

– Це не має значення, – сухо відказав Меррік. – По суті, тобі немає до того діла. У цей момент ти просто виконуєш функцію мого клерка. Написавши цю цидулку, ти вже не виконуватимеш жодної ролі в бізнесових справах своєї сестри: …корпорація "Аксіон Моторз", привілейовані; п’ятсот акцій зареєстровано сьогодні по двісті шістдесят шість. Цей пакет утримує Трастовий відділ Четвертого державного банку Детройта, звідки до тебе регулярно надходитимуть дивіденди.

– Звідки я знаю, що це правда? – загарчав Брент.

– А тобі й не треба; бо, як я вже сказав, це не твоє діло. Уже написав? Тепер ще один уступ: "Нещодавно я дізнався, що важлива бізнесова справа терміново змушує мене вирушити до Буенос-Айреса…"

– Але … Я не збираюся до Буенос-Айреса!

– Ще й як!.. Відпливаєш у суботу… Ти саме пакуєш речі, щоб виїхати до Вашингтона, де отримаєш паспорт, про який я домовився для тебе. Звідти виїдеш до Нью-Йорка, де сядеш на корабель до Віґо. …А тепер до листа: "…Не знаю, скільки часу я буду там; тому я передаю всю відповідальність за твої справи Трастовому відділу Четвертого державного банку Детройта. Містер Т. П. Рендал підтвердить це і вже невдовзі надішле тобі короткий звіт про твої фінансові справи…" А тепер додай усі приємні люб’язності, які в тебе вистачить нахабства написати жінці, пограбованій з твоєї волі, і підпиши своїм ім’ям… А також адресу на конверті.

Поки писався лист, Меррік витяг портмоне, узяв квиток на пароплав і порахував дві тисячі доларів великими купюрами.

– Ось – показав він на них, коли Брент закінчив. – Це для тебе – і забирайся геть! І якщо тобі потрібна добра порада, я пропоную тобі відмовитися від намагань стати людиною, якою ти ніколи не будеш; знайди собі нові зв’язки; нових чесних друзів; солідну роботу; забудь старе – і будь людиною!

З перекривленим лицем Брент простягнув руку, наосліп намацуючи гроші. Меррік знехтував жест. Таке кіно не було йому до душі.

– Ти ж можеш виїхати з країни, чи не так?… Я домовився про все, і проблем з паспортом не буде, хіба що тебе шукатимуть за якийсь инший злочин. Певен, що тебе не зупинять?… Ти ж нікого більше не грабував, окрім своєї сестрички, чи не так?

– Ні! Ні! … Боже … яка я негідь! – упавши в крісло, Мотні обхопив скуйовджену голову руками.

– Ти не мусиш лишатися негіддю, Бренте… Почни нове життя! Чесне! Тобі це до снаги! Я вже йду. Якщо в тебе виникнуть проблеми з від’їздом, дзвони мені. Ось моя візитівка. І, гадаю, тобі не треба нагадувати, що місіс Гадсон ніколи не повинна дізнатися про нашу невеличку оборудку.

– Хочете сказати, – промовив Брент, підводячи спантеличений погляд, – що вона не повинна знати, звідки взялися ці гроші? Що ви сподіваєтеся з цього мати?

– Це моє діло!.. Ні, думаю, що скажу тобі… тільки щоби позбавити тебе гидкої підозри, що мій обов’язок перед нею може якимось чином знеславити її… Пригадуєш історію про смерть її чоловіка?

Брент кивнув.

– Пригадуєш, що було врятовано життя юнака, коли топився доктор Гадсон?

– Так, пригадую… якийсь багатий хлопчисько… О Боже, то був ти?

– Так! Того дня моє життя було врятоване завдяки пристрою, що міг би повернути життя доктору Гадсону, якби був під рукою. І якби Гадсон жив, то ти не розтринькав би гроші місіс Гадсон. Тепер розумієш?