Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Еліза аж почервоніла від обурення. Ні, від таких типів добра не чекай.

– Ти вже готова?! – запитав він.

Ян кинув знову, цілячись у дівчину, але промахнувся. Маленьке і кругле впало на підлогу біля неї. Еліза нахилилася.

"Це що, полуниця? Він кидав у вікно полуниці!" – ще більше розлютилась дівчина.

– Тільки попробуй ще раз кинути! Я тобі знаєш куди ці полуниці засуну! Вже спускаюсь! – дівчина швидко зачинила вікно.

"Як же я його ненавиджу!" – подумала вона вибігаючи з гуртожитку не забувши закрити двері кімнати на ключ.

                                     ***

– Так, куди ми їдемо?

Всю дорогу від гуртожитку Еліза декілька разів цікавилась у Яна куди вони підуть. Але хлопець тільки усміхався. Вони сіли у його машину, дівчина знову поставила це питання.

– Я ж говорив, це буде сюрприз!

Ян виглядав роздратованим. Звісно, а як інакше? Йому вже набридли ці однотипні запитання.

– Добре, добре, я мовчатиму.

Еліза здалася, давши спокій хлопцеві. Повернувши голову вона зосередилась на пейзажі за вікном.

Яскраве сонце грається з зеленню дерев та кущів, роблячи їх більш насиченими та живими. Місцевість змінюється на відкриті поля, де хлібороби збирають врожай, а солов'ї виконують весняну пісню у лісі на горизонті.

Збоку від дороги розташовані будинки, кожен з яких має свою власну історію та характер. В одному з них діти бігають горизонтально по газону, в іншому старенька жінка поливає квіти, а в третьому дворі чоловік готує на мангалі. Дівчина помічає дим, що підійматися з відкритих дверей.

Вона заплющує очі, насолоджується спокоєм та тишею, яку дарує цей край. Краса цього пейзажу змушує її забути про проблеми та турботи, а тільки насолоджуватись моментом.

А Ян тим часом зосереджено дивився вперед, міцно стискаючи руль руками. Він довго планував це побачення. Кожну деталь, кожний штрих він перевіряв по декілька разів, щоб все було ідеально.

Ян впевнений, що це найкраще побачення яке б захотіла будь-яка дівчина. Але він також знаходився в стані напруження, Еліза не всі дівчата. Вона не кидається на нього, не прагне затягнути в ліжко. Вона взагалі ненавидить його, а це найгірше, що може бути. Тому, вразити її буде складно. Звісно він ходив на побачення, і багато раз, кожне з яких закінчувалось або поцілунком, або сексом на одну ніч, після цього він з тими дівчатами більше не зустрічався. Але завжди все закінчувалось тільки одним побаченням, двічі з однією тією самою дівчиною він не бачився. І це найкращий момент, бо своїх контактів він не давав, а їхні не зберігав. Так вони не могли зв'язатися з ним потім. А зараз, у нього заплановано п'ять побачень з однією дівчиною, яка його ненавидить, і цим йому подобається.

"Як все складно, – подумав Ян краєм ока поглянувши на Елізу."

Дівчина спокійно сиділа на сусідньому сидінні та розглядала пейзаж думаючи про своє. Хоч Еліза не довіряла цьому хлопцю, але вона з нетерпінням очікувала на те, що він підготував для неї. Вона ніколи не ходила на побачення, тому не знає як правильно поводитись. Але, хіба можна вважати це побаченням? Вона ж не закохана в Яна, він їй навіть не подобається. Тому, це "побачення" не повинно її так сильно хвилювати. Але чомусь її руки трохи тремтять, а серце б'ється від захвату.

"Швидше б дістатись до місця, – подумки усміхнулась Еліза."

                                    ***

Вони зупинились.

Еліза вибралася з автомобіля та опинилась на галявині, яка розкинулася перед нею. За нею вийшов Ян та став спостерігати за реакцією дівчини.

Еліза обережно оглянулася навколо, дивлячись на розмаїття кольорів та текстур, що відкривалися перед нею. Широкі луки, заповнені свіжою травою, тягнулися далеко за горизонт. Невеличкі дерева, що розкидалися по всій галявині, давали приємну тінь та створювали відчуття затишку.

Нескінченні поля квітів розповідали свою історію. Лугові квіти розгортали свої пелюстки на сонці, їх яскраві кольори відображали промені світла, що проходили крізь густі зелені гіллясті дерева. Легкий вітерець ніс запах трави та квітів, створюючи неповторний аромат в повітрі.

Еліза здивовано повернулась до Яна. Хлопець усміхнувшись підійшов до неї.

– Що? – спитав він, піднявши брови.
– Нічого, просто здивована, – чесно відповіла дівчина, нахилившись трохи вперед і розглядаючи місцевість.
– Чому? – Ян став крокувати поруч.
– Я не очікувала, що ти привезеш мене сюди, – вона махнула рукою, вказуючи на зелену галявину перед ними.
– А що ти очікувала? – запитав Ян, і його вираз став більш цікавим.
– Ну, – вона замислилась. – Якийсь дорогий нічний клуб, чи п'ятизірковий ресторан, можливо.
– Ахахахаха! – Ян вигукнув. – Чому ти так подумала? – його усмішка була такою, наче він знаходився в центрі жарту. 
– Чесно? Не знаю. Просто, на перший погляд, ти схожий на такого собі сина багатія, який любить витрачати гроші на всякі дрібнички, – дівчина усміхнулася, обережно торкнувшись Яна ліктем.
– Я тебе розчарував? – спитав Ян, його вираз став трохи серйознішим.

Еліза здивовано глянула на нього. Чому він це запитує? Але хлопець так дивився на неї. Його блакитні очі, здається, сканували її. Як рентген, чи детектор брехні.

– Навпаки, здивував, в приємному сенсі, – так же серйозно відповіла дівчина.

Ян почувши це мимоволі усміхнувся. Звісно він був радий почути, що вона здивувалась. На це він і розраховував.

– Чудово, але це тільки початок, – хитро посміхнувся хлопець та пішов вперед. – Йди за мною. 
– Куди? – Еліза зрівнялась, йдучи з ним крок в крок. 
– Побачити сюрприз.

Ян обернувся до неї та підморгнув. Еліза різко почервоніла і відвернулась. Що це з ним? А що з нею? Вона постаралась заспокоїтись, але у неї нічого не виходило. Тому, дівчина йшла за хлопцем зовсім не дивлячись на нього. А він своєю чергою навпаки, спостерігав за нею. Так вони і йшли у повній тиші.