Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

Розділ 4. День народження

Розділ 4

          Нарешті прийшов серпень. Для мене це найкращий місяць в цілому році. Можливо, тому, що саме в серпні я святкую свій день народження. Восьмого місяця, восьмого числа. Дата мого народження завжди була особливою для мене.

          Я обожнюю серпень. Його спекотні дні і вечори з легкою прохолодою. За нічне небо з міріадами зірок. За зорепади, які змушують мене іноді не спати вночі. За можливість встигнути загадати бажання, поки зірка падає з неба.

          Люблю дивитися на зірки. Вони виблискують, як дрібні коштовні камінці на вечірній сукні. Мене заворожує таємниця створення нашої галактики. Іноді, я задаюся питанням: що ж там зверху? Звідси ми дивимося на зірки, спостерігаємо за їх мерехтінням. А на справді, деякі з них вже давно згасли й зникли назавжди.

          Я стояла на балконі і насолоджувалася прохолодою. Сьогоднішній день був дуже спекотним. Ніч принесла з собою таку бажану свіжість. Радісна усмішка з'явилася на моєму обличчі. На вулиці тихо і безлюдно. Тільки іноді вогні самотніх таксі розрізали темряву вулиць.

          Наша квартира знаходиться на дев'ятому поверсі і з вікна відкривається чудова панорама. Найбільше мені подобається милуватися вечірнім містом і спостерігати за зоряним небом.

          Заплющила очі і вдихнула свіжого нічного повітря. Ніч завжди дарує спокій. Вона заспокоює своєю тишею, допомагає впоратися з вихором думок.

          Завтра мені виповниться вісімнадцять. Я стану повнолітньою. Офіційно дорослою.

          Незвично сприймати себе такою. До сьогоднішнього дня я не замислювалася про вік. Хіба кількість років впливає на розуміння життя?

          Мій світогляд змінився раніше. Подорож до Італії змінила мене. Так само, як невдалі стосунки. Людей змінюють не дати, а події. Щось змінює тебе проти твоєї волі. Загартовує, додає внутрішньої сили. Іноді ти змінюєшся самостійно. Робиш висновки, починаєш дивитися на світ іншими очима.

          Я підняла голову вгору і подивилася на небо. Темний океан з золотими діамантами. Саме таким я бачу його. Нескінченна кількість зірок мерехтіла над містом. Вони наче підморгували мені, підбадьорювали.

          Десь в будинку пролунав бій годинника. Друга ночі.

          Насолоджуючись нічною тишею, я не помітила, як пролетів час. Я позіхнула. Втома нагадала про себе. Ще раз подивилася на небо і побачила падаючу зірку.

          Несподівано для самої себе, загадала бажання, яке виникло в думках.

          Здивувалася. Навіщо я таке загадала? Зрештою, хіба так збуваються бажання?

          Повернувшись в кімнату, я із задоволенням пірнула в м'яку постіль і моментально поринула в сон.

          Вранці я прокинулася від голосів, які долинали з кухні. Подивилася на годинник. За чверть дев'ята. Цікаво, що таке важливе обговорюють батьки?

          Я неохоче встала з ліжка і попленталася на кухню.

          – Доброго ранку, сонько! – мама поцілувала мене в щічку. – Як спалося?

          – Хіба ти не бачиш, що вона ще й досі спить, – тато розсміявся. – Наша спляча красуня ще не встигла прокинулася.

          – І вам доброго ранку, – поцілувала тата і сіла за стіл. – Що ви так бурхливо обговорюєте з самісінького ранку?

          Мама налила мені какао і поставила поруч зі мною.

          – Ми ніяк не можемо визначитися, де відсвяткувати твій день народження.

          Я з подивом подивилася спочатку на маму, потім на тата.

          – Не зрозуміла…

          – Сонечко, ну що тут не зрозумілого? – мама присіла на стілець поруч зі мною. – Я і тато вирішили, що твоє повноліття потрібно відсвяткувати. Хочемо забронювати столик в кафе. Тато наполягає на «Нептуні». А мені більше подобається «Амур». Доню, а ти що скажеш?

          Я мовчки зробила ковток какао. Відчуваючи, що всередині мене починає закипати злість, я закрила очі. Розлютило те, що батьки поставили мене перед фактом. Я не збиралася влаштовувати свята. Ніколи не любила вечірки і галасливі компанії.

          Аромат і смак гарячого шоколаду допоміг трохи заспокоїтися.

          – Мамо, тату, – я зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися. – Я дуже вдячна, що ви хочете організувати святкування мого дня народження. Але чому ви не порадилися зі мною?

          Батьки подивилися на мене, а потім перезирнулися між собою.

          – Завтра мені виповниться вісімнадцять. Дозвольте мені вже самій вирішувати?

          Мама обійняла мене.

          – Не гнівайся, люба! Ти права. Ми повинні були порадитися з тобою, – вона на хвилину замовкла. – В такому разі кафе скасовується. Вирішуй сама. Як ти хочеш відсвяткувати день народження?

          Я подивилася на маму і тата. Скільки любові в їхніх очах! Турботливі, ніжні, іноді строгі. Мої батьки для мене еталон відносин. Я виросла в доброзичливій атмосфері, повної любові і взаєморозуміння. Мама завжди вислухає, підтримає, порадить. Тато розвеселить, заспокоїть, підбадьорить.

          За своє життя не пам'ятаю жодної сварки або скандалу в нашій родині.

          Дивилася на батьків. Вони засмутилися моєю відповіддю. Чорт! Стало соромно за свої слова. Менше, що я хотіла – засмутити їх. Адже це не тільки моє свято. Роздратованість моментально зникла.

          – Я думаю, що краще відсвяткувати моє день народження в «Ті Амо», – я всміхнулася. – Після подорожі до Італії я обожнюю їхню кухню.

          Мої слова підбадьорили їх.

          – Діанко, відмінний вибір! – тато простягнув мені долоню, щоб я дала «п'ять». Він встав з–за столу і обійняв маму за плечі.

          – Бачиш, Надь, а наша маленька вже не така й маленька.

          Вони розсміялися. Я дивилася на них і раділа, що у мене такі чудові батьки.

***

          Мене розбудив телефонний дзвінок. Якого біса? Подивилася на екран: десять хвилин на дванадцяту. Дзвонила Юлька.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍