Адам Пшехшта - Вовчий легіон

тему біомеханіки руху людини. Піонерська галузь. Росіяни в ній далеко попереду. Я зіткнувся з навченим таким чином агентом тільки раз за все життя. З триособової групи вижив лише я…

-- Йде, -- перервав їхню розмову агент, що спостерігав за вулицею.

-- По місцях, -- скомандував майор. – Якщо не схопимо відразу, стріляти на враження!

Вони чекали якийсь час, стискаючи зброю в спітнілих руках. Стихнули звуки вулиці, світ звузився до прямокутника дверей готелю. Кроки, брязкіт витягнених з кишені ключів. Заскреготав замок і до кімнати зайшов Зарін. Кинув у кут подорожню сумку, направився у ванну. З грюкотом відчинилися двері в туалет, з них вилетів Барський і вдарив росіянина тридцяти сантиметровою, обшитою шкірою палкою. Зарін дико заревів, копнув хлопця під коліно, вдарив правим серповим.

З залитим кров‘ю обличчям кинувся до виходу, коли дорогу йому заступив Кроне, а два агенти схопили під руки. Майор вдарив кінчиками пальців у сонячне сплетіння противника. Тільки раз, цього було достатньо. Зарін моментально зм‘як і осунувся на килим. Вони стояли над поваленим, важко дихаючи, один з агентів надів росіянинові наручники, інший приводив до тями Барського.

-- Одичні апарати, -- кинув насмішкувато, плескаючи юнака по щоках. Мабуть, Барський встиг похвалитися йому своїми досягненнями. Кроне мовчав. Приголомшено вдивлявся в безпорадного торговця.

-- Це не САМ, -- сказав нарешті. – Який з нього агент! – гаркнув.

-- Але скляний стилет… -- зауважив низький, шпакуватий чоловік, допомагаючи Барському встати.

-- Стилет, стилет, -- майор забарабанив пальцями по столі. – Можливо, хтось відвертає нашу увагу. Під час подорожі кожен міг підкинути.

-- Ні, -- заперечив Барський, масуючи щелепу. – Це була фахова схованка, вони імітували фабричний шов. Ми ледь її зауважили. Хіба що йому підмінили сумку раніше…

-- Він не агент, -- вперто повторив Кроне. – У непоганій фізичній формі, так. З доброю реакцією, дивовижно доброю, як на його тушу, може колись займався боксом, знайомий з якоюсь системою єдиноборств, але це все.

В кімнаті запанувала тиша. Було чути запах поту і крові.

-- Повідом в штаб-квартиру, що ми взяли Заріна, -- майор кивнув Барському. – І скажи, що існують сумніви, що ми спіймали кого треба.

Юнак підійшов до телефону і без ентузіазму повідомив про завершення операції. Раптом він напружено випрямився і кинув у слухавку кілька швидких запитань.

-- Прийшла наступна шифрограма від “Горіна”! – вигукнув. – Вони вияснили, що це жінка. Вона повинна привести в дію якийсь прилад біля Бельведера.

-- Бомбу? – запитав швидко Кроне.

-- Ні, швидше якийсь одичний апарат.

-- Де Розбіцькі?

-- Вже дзвоню, -- Барський знов підняв слухавку. – Не може бути! – гаркнув з раптово побілілим обличчям. – За ними перестали слідкувати після того, як довідалися про стилет, -- пояснив. – Востаннє їх бачили, як вони йшли в бік Лазєнковського парку…

-- Цього прикуй до батареї й виклич підмогу! Нехай охорона Бельведера вирушає з боку палацу, ми заблокуємо парк.

Вони вискочили з кімнати й з карколомною швидкістю збігли вниз, розштовхуючи гостей та прислугу. Коли рушали, до них приєднався Барський. Хлопець явно продовжував шукати героїчних вражень…

-- В парку вони можуть загубитися, складний ландшафт, -- сказав з турботою в голосі шпакуватий агент. -- Готовий посперечатися, там гуляє купа людей.

Кроне мовчав, витягнув і перезарядив зброю. За ним всі без наказу зробили те саме.

-- Триматися близько один одного, в межах видимості, -- наказав відсутнім голосом.

Їх закинуло на повороті, почулися тихі прокльони. Вони доїжджали. Водій зупинив машину, всі вийшли. За ними зупинилася друга машина. Разом з ад‘ютантом Кроне і агентами, які оточували готель назовні, їх було восьмеро.

-- Чекаємо! – наказав майор, після коротких роздумів. – Нас надто мало, щоб прочесати парк.

За кілька хвилин під‘їхало ще чотири машини. Загалом двадцять п‘ять осіб.

-- Розсипатися в цеп! – гаркнув Кроне. – Дистанція не більша ніж тридцять метрів.

Рушили. Не приховуючи зброї, як зграя вовків.

Перелякані відвідувачі парку втікали з дороги, просочувалися крізь дірки в неводі. Майор крокував всередині облави, постійно вислуховуючи доповіді з обох флангів шеренги.

Він розстібнув піджак, щоб у разі потреби блискавично вихопити пістолет. Знав, що зробить це швидше, ніж інші натиснуть на гачок. Єдина шеренга швидко розпалася на менші групки, які прочісували закамарки парку.

Раптом зліва завирувало, пролунали постріли. Кроне зірвався на біг, краєм ока побачив людей, що оточували місцевість. Вони не бігли прямо до місця події, а утворювали петлю.

Тоді він її побачив. Вона скинула плащ, була в коричневому пуловері, ансамбль доповнювали темні штани й практичні черевички на плоскому каблуку. Катя… Троє чоловіків лежали в алейці, як покинуті, дитячі забавки, неприродно викривлена голова одного з них свідчила, що він вже ніколи не встане.

-- Стріляйте! – крикнув Кроне несвоїм, глухим голосом.

Задерев‘янілими руками вихопив зброю, кольт двічі плюнув вогнем. Катя перекотилася по землі, майстерно змінюючи напрямок руху. Ніжняя акробатіка, розпачливо подумав майор. САМ. Всупереч наказові агенти намагалися схопити її. Блиснув ніж і перший сміливець повалився на землю з лезом в горлі. Другий, якого вона копнула в коліно, пах і підборіддя, саме падав з сухим тріском зламаного хребта.

Інший хотів вистрелити впритул. Не встиг. Катя швидким як блискавка рухом виламала йому пальці й на льоту перехопила револьвер. Тоді Кроне схопив її за плече, прикладаючи пістолет до голови. Не стрілив, не зміг.

Він почув прискорене дихання, поглянув у потемнілі, немов сповиті туманом очі. Жінка опустила руки, розслабила м‘язи, без опору дозволила надіти на себе наручники. Її оточили розпалені боєм чоловіки зі зброєю напоготові.

-- З Вами все гаразд, шефе? – видихнув побілілий Барський. Кроне апатично махнув рукою.

-- Заберіть її, -- промовив.