Адам Пшехшта - Вовчий легіон

-- Коли Розбіцькі й той купець, як йому там…?

-- Зарін, -- підказав хлопець.

-- Коли вони вийдуть в місто, допильнуй, щоб обшукали їхні речі. Сам знаєш, на що звертати увагу.

-- А Туліна?

-- Спостерігайте за нею. Якщо вона поселиться не в Бристолі, негайно дайте мені знати. Не дивлячись на пору дня. Якщо не буде несподіванок, я сам тебе повідомлю, коли можна перевірити її кімнату.

Барський поглянув на командира з турботою в очах, але не прокоментував отриманих наказів.

-- І з цієї миті тримайся від мене подалі. Ми не знайомі. Контакт тільки телефоном, або через наших людей. Хтось з підозрюваних міг запам‘ятати тебе під час подорожі.

Вони мовчки зайшли в славетний кришталевий ліфт. Ліфтер шанобливо привітав їх, перевірив чи добре закриті двері. Вони рушили вгору. Катя – зашумів ліфт. Катя…

***

Він побачив її, як тільки зайшов у їдальню. Вона сиділа, повернувшись боком до заставленого на дві особи стола. Чекала.

Якийсь час він поглинав поглядом струнку постать в костюмі від Жана Пату, дрібні ступні в елегантних черевичках, спокусливу лінію ніг. Підійшов, коли вона нетерплячим жестом поглянула на годинник.

-- Йоган! – Катя зірвалася з крісла.

Коли вона подала йому руку, майор поцілував їй долоню. Катя затремтіла, ледь зберігши байдужий вираз обличчя.

-- Давай сядемо, -- прошептала.

Обидвоє замовили суп з раків, потім він смакував перепілку з грибами, в соусі з червоної смородини, а Катя замовила вегетаріанське равіолі. Закінчили вечерю суфле з лайма і кармелізованими яблуками запеченими в тісті. Піднявши до рота чашку капучино, він відчув, що до його щиколотки доторкається нога обтягнена тонкою панчохою. Кроне стиснув губи, віддавшись щораз наполегливішим пестощам. Скатертина, що звисала низько, заслоняла ноги Каті від очей гостей і кельнерів. Коли вона поклала ногу йому на коліно, він непомітним рухом засунув руку під столик і погладив її литку. Потім його пальці сковзнули вниз і почали масувати чуттєву верхню частину стопи. З безпристрасним обличчям спостерігав, як набухають її губи, прискорюється дихання, розширюються зіниці.

-- Якби ці столики були вужчими, я б досягнув вище, значно вище, -- прошептав. Вона закусила губи, вгамовуючи крик, що наростав у неї в горлі.

-- Ходімо звідси, -- попросила Катя, відкидаючи волосся машинальним жестом.

-- Знаєш, де я живу? – Вона кивнула.

-- Зустрінемось у мене, -- запропонував. – На моєму поверсі портьє сидить в такому місці, що не зауважить в які апартаменти ти зайдеш.

Кроне встав і відсунув її крісло, якусь мить дивився, як вона йде до виходу. Кинув на стіл жменю банкнот і енергійним кроком пішов геть, не звертаючи уваги на поклони приголомшеного такими чайовими кельнера. Він не скористався ліфтом, піднявся по сходах і поспіхом відчинив двері в свої апартаменти.

Майже підбіг до телефона. Барський негайно підняв слухавку.

-- Доповідай! – кинув коротко.

-- Триває обшук в помешканні Розбіцьких, -- повідомив збудженим тоном юнак. – Вони пішли по магазинах, тож часу нам вистачить. Роботи на кілька годин, бо вони залишили страшний безлад, не виключено, що навмисне, спочатку доводиться фотографувати й…

-- Владзю… повір, я дещо знаю про процедури, -- перебив його нетерпляче Кроне. – Далі!

-- Торгаш поки що сидить у себе, поселився в Полонії, доведеться почекати. Пані Катя щойно зайшла в свою кімнату. Не знаю, як довго її не буде, тому…

-- Довго, -- сказав майор холодно. – Починайте обшук.

-- Слухаюсь, пане майоре, -- відповів ревно Барський.

Кроне мовчки поклав слухавку і пішов до дверей. З коридору долинув звук швидких кроків. Він натиснув клямку і затягнув Катю всередину, перш ніж вона встигла постукати.

-- Йогане, -- прошепотіла вона, кидаючись йому в обійми.

Він з грюком зачинив двері й прокрутив ручку замка. Нетерплячим рухом потягнувся до її волосся, на килим посипалися шпильки.

-- Так, так… -- поквапила вона його, коли він розстібав маленькі ґудзички, звільняв від білизни. – Благаю, не чекай, не дай мені чекати…

Вона залилася сльозами, конвульсивно обіймаючи його, притискаючись стегнами. Її крик остаточно перевернув весь світ майора, розбив немов скло впевненість в собі, правила, якими він керувався роками. Коли він поцілунками осушував її сльози, то спробував викликати роками тренований холод, інстинкт самозбереження, те, що вона раніше назвала чудовиськом. Намарно. Кроне не знав, як довго вони лежали обійнявшись, прислухаючись до власного дихання і биття сердець.

-- Варто би тебе відлупцювати, -- обізвався він нарешті. – Чому, до біса, ти не сказала, що це твій перший раз?

-- Що було – загуло, -- відбуркнула вона невиразно. – Що б це змінило?

-- Я був би делікатнішим.

-- Ти був таким, як треба.

-- Ти ще поговори, і я не відповідаю за себе.

-- Правда? – Катя виклично торкнулася його грудьми. – Кохайся зі мною, Йогане, -- попросила тихо. – Кохай мене…

Через годину він заніс її під душ і продовжуючи любовну гру, намилив кожен сантиметр її тіла в повільному, розкішному до болю ритуалі, витер рушником, розчесав волосся. Коли Катя доторкнулася його щоки, Кроне наморщився.

-- Ти сьогодні не побрився, -- заявила вона.

-- Сердечно перепрошую, -- пробурмотів Кроне. – Якось вилетіло з голови.

-- Я тебе побрию, -- плеснула вона в долоні. – Сідай он там, на крісельце, а я займуся рештою.

-- Ти вже когось брила? – запитав майор непевно, дивлячись на бритву в її руці. Катя ляснула його намоченим в піні пензлем, змусивши закрити рота.

-- В цьому немає нічого складного, --