Адам Пшехшта - Вовчий легіон

понад сто кілометрів на годину. Не дивлячись, він відчув, що Туліна знов присунулася.

-- Це потрібно припинити, -- гаркнув. – Якби не та старенька…

-- Хай їй чорт! – вигукнула Катя зі сміхом. – Тепер я ніколи не довідаюся, що було б, якби…

Губи Кроне мимоволі затремтіли.

-- Ви просто нестерпна, -- ствердив.

-- Катя, -- нагадала вона. – Катя.

-- Через три години ми будемо в Варшаві, -- зітхнув Кроне.

-- Ти в якому готелі зупинишся, Йогане? – запитала Катя прямо.

-- Звідки ти знаєш, як мене звати?

-- Тітка розповідала, -- відповіла вона лагідно. – І дня не минало, щоб ми про тебе не розмовляли.

-- Ти відчуваєш щодо мене вдячність, але я не можу цим скористатися, -- сказав він неспокійно, намагаючись пояснити її поведінку.

Вона насупила темні брови, надула губки.

-- Якби я відчувала до тебе вдячність, то попросила би номер твого рахунку в банку.

-- Рахунку в банку?

-- Тебе не зацікавило, яким чудом скромна дівчина з країни загального пролетарського щастя опинилася в люкс-торпеді, що мчить в Польщу?

-- Мене займали дещо інші справи, -- відповів Кроне роздратовано.

Катя засміялася, як маленька дівчинка.

-- Я отримала спадок, доволі великий спадок. Ти навіть не уявляєш собі, як багато можна зробити серед робітничого люду, коли маєш трохи грошей. Всі відразу стають страшно люб‘язними.

-- Готель Бристоль, -- кинув він, уважно дивлячись на неї. Вона не відвела погляд.

-- Отже, в нас побачення, -- вона ніжно торкнулася шраму на його щоці. – Хіба що ти мене не хочеш. Якщо так, скажи це зараз, голосно і виразно.

-- Хочу.

Вона посмутніла, її очі пригасли.

-- Що трапилося?

-- Нічого, -- вона опустила голову.

-- Скажи, благаю.

-- Це не ти сказав “Хочу”. А вовк.

-- Вовк?

-- Звір. Вбивця. Чудовисько створене для бою. Холодне і підступне, воно захопило контроль, правда?

Кроне мовчав, неохоче, наперекір собі – спрацювали правила, які роками втовкмачували йому в голову – вирішив перевірити її щирість. Він доторкнувся Каті до шиї, натиснув кулаком на артерію, спочатку легко, потім щораз міцніше. Вона захиталася, ледь не втрачаючи свідомість, пульс під пальцями майора почав слабнути, однак утримував регулярний ритм.

-- А якщо це правда? – шепнув він їй до вуха. – Що ти дозволиш чудовиську?

-- Все, -- відповіла вона просто. – Ви неподільні, ти та чудовисько. Воно тебе береже. Воно мені не подобається, бо робить тебе холодним і бездушним, але завдяки йому ти живий. Зрештою, -- Катя знизала плечима. – майже кожен з нас має в собі якесь чудовисько.

-- Красуня і чудовисько, -- сказав Кроне з посмішкою. Її пульс прискорився, запахло конваліями й мускусом.

-- Ти дійсно вважаєш, що я красуня?

-- Поглянь в дзеркало, -- запропонував він здивований. – Ти красуня.

-- Я хочу побачити себе в твоїх очах. Цілу.

-- Годі! – Кроне закрив їй вуста рукою. – Це не найкраще місце для таких…

Він замовк, коли Катя вкусила його палець зубами. Повільно, делікатно, поступово посилюючи тиск. Провела язиком по долоні. Стримавши прокляття, він забрав руку і вдарив кулаком в стіну вагона. Катя тихо крикнула, перелякано дивлячись на виразну вм’ятину. Кроне різким рухом відчинив вікно, спіймав ковток морозного, нічного повітря. Дихав глибоко, діафрагмою, так, як його вчив японський інструктор. Намагався відірватися від всіх відчуттів, звести всесвіт до цієї єдиної дії. Повернути контроль над собою. Вперше в житті ця техніка підвела його. Дихання заспокоїлося, Кроне чув у вухах, як серце ліниво качає кров, проте йому не вдалося цілковито відірватися від дійсності, він і далі розумів, що його внутрішній простір змінився. Щось до нього приєдналося. Катя.

***

Кероване ад‘ютантом майора Кроне BMW326 швидко рухалося вулицями Варшави. Холодну, осінню ніч змінював сірий світанок. Барський, що сидів поруч, нервово вовтузився. Він не знав, чи продовжувати дотримуватися конспірації й поводитися як звичайний супутник, якого підвозить випадковий знайомий, чи можна вільно розмовляти. Майора це влаштовувало. Він вдавав, що дрімає. Подорож до Варшави не дала жодного результату, справа “Чуми” не зрушила з місця. Агенти “Двійки” повинні були спостерігати за всіма пасажирами, встановити, де в столиці вони зупиняться. Кроне знав, де зупиниться один з них. Як і він, в Бристолі.

Офіцер далі утримував неприродно повільний ритм дихання, намагався відбудувати свій світ, як дитина, що складує кубики. Не виходило. Розрізане аеродинамічним кузовом повітря співало – Катя, Катя. Катя – вторували колеса, підскакуючи по бруківці. Кроне був наляканий. Йому хотілося вірити, що емоції, які він переживав – немов незайманий підліток – це тільки ефект давно незаспокоєного бажання. От, фізіологія… Думка, що жінка, яка викликала в нього таке сильне почуття, може бути російським шпигуном, анітрохи не покращувала йому гумор. З іншого боку, він сумнівався, що неправдоподібну зустріч з Катею влаштувала ворожа розвідка. Ну, й вона сама… Певних речей вдати неможливо. Голосом, жестами – можна керувати, пульс майже не залежить від волі людини. Запах… Солодко-гіркий запах збудженої жінки. Її реакція, а швидше брак реакції, коли він натискав на шийну артерію. Якщо вона була досвідченим агентом, то повинна була знати, що тільки кілька секунд відділяють її від непритомності, небагато більше від смерті. Однак, вона поводилася так, ніби була готова без протестів прийняти смерть від його руки. Це точно не схоже на поведінку зосередженого на виконанні місії професіонала. А особа, яку відправили росіяни, повинна бути професіоналом найвищого класу, про це свідчили заходи безпеки, до яких вдалася їхня розвідка та підтверджував статус операції. Кроне безпорадно зітхнув і відкрив очі. Вони їхали по Краківському Передмістю, вже було видно характерний фасад готелю.