Ден Браун - Код да Вінчі

Фаш похитав головою.

— Ґрати безпеки відгородили Соньєра від нападника. Вбивця залишився в коридорі й стріляв крізь ці ґрати, — Фаш вказав на помаранчеву мітку, прикріплену до ґрат, під якими вони щойно пролізли.

— Соньєр помер тут сам.

Ленґдон глянув на довжелезний коридор попереду.

— То де його тіло?

Фаш поправив шпильку у вигляді хреста на своїй краватці й рушив уперед.

— Як ви, певне, знаєте, Велика галерея досить довга.

Її довжина, як пригадував Ленґдон, сягала півтори тисячі футів. Крокуючи слідом за Фашем, він думав, що це просто блюзнірство — пробігати повз стільки шедеврів і не мати змоги зупинитися біля жодного. Але до тіла вони так і не доходили.

— Жак Соньєр пройшов таку відстань?

— Мсьє Соньєр мав кульове поранення в живіт. Він помирав повільно. Десь п’ятнадцять чи двадцять хвилин. То, без сумніву, була надзвичайно сильна людина.

Ленґдон, вражений, обернувся.

— Охороні потрібно було п’ятнадцять хвилин, аби сюди дістатися?

— Звичайно ж ні. Охорона Лувру миттєво відреагувала на тривогу і побачила, що Велику галерею перекрито. Крізь ґрати вони могли почути якийсь рух у кінці коридору, але бачити не могли нічого. Згідно з інструкцією, вони викликали нас. Ми прибули за п’ятнадцять хвилин, підняли ґрати, щоб можна було пролізти знизу, і я послав всередину десяток озброєних людей. Вони прочесали всю галерею вздовж і впоперек у пошуках нападника.

— І що?

— І нікого не знайшли. За винятком… — він зробив жест углиб, — його.

Ленґдон підняв голову й глянув туди, куди вказував палець Фаша. На відстані тридцяти ярдів самотньо горів переносний ліхтар, і його світло відбивалося на паркеті, утворюючи застиглий ясний острівець у темряві галереї. Всередині освітленого кола, як комаха під мікроскопом, лежав куратор.

Коли вони підійшли до тіла, у Ленґдона все похололо всередині. Це було найдивніше видовище із будь-коли бачених ним. На паркеті лежало оголене тіло Жака Соньєра саме так, як він бачив на фотографії. Тіло куратора простяглося точно у відповідності з центральною віссю приміщення, його руки й ноги були розпластані вшир, а одяг охайно складено поряд. Прямо під грудною кісткою кривава пляма позначала те місце, куди увійшла куля. Крові витекло на диво мало, невеличка калюжка темної рідини.

Вказівний палець лівої руки теж був у крові. Схоже, він вмочив його в рану, і власна кров послужила йому чорнилом, а його оголений живіт — папером, де він намалював п’ять прямих ліній, які утворювали п’ятикутну зірку.

Пентаграма.

Ленґдону стало моторошно.

Він малював сам на собі.

— Мсьє Ленґдон?

Темні очі Фаша знову глянули на нього.

— Це пентаграма, — заговорив Ленґдон, і його голос глухо зазвучав під склепінням, — один із найстаріших символів на землі. Його використовували за чотири тисячі років до Різдва Христового.

— І що він означає?

Ленґдон завжди вагався, коли йому ставили таке запитання. Пояснювати, що «означає» символ, було все одно, що говорити, як хтось має відчувати ту чи ту мелодію.

— Символи в різних випадках мають різні значення, — сказав він, — слід почати з того, що пентаграма — це поганський релігійний символ.

Фаш кивнув:

— Поклоніння дияволу.

— Ні, — заперечив Ленґдон, відразу збагнувши, що невдало дібрав слово.

Зараз поняття «поганство» стало ледве не синонімом поклоніння дияволу, що є грубою помилкою. Це слово походить від латинського paganus, що означає «мешканці сільської місцевості». «Погани» — це всього-на-всього сільські мешканці, які дотримуються старих релігійних ритуалів поклоніння природі.

— Пентаграма, — пояснив він, — це дохристиянський символ, з яким пов’язано поклоніння природі. Це прадавнє поєднання двох половин, інь і янь, як це називають на Сході. Коли чоловіче й жіноче збалансовані, у світі настає гармонія. Коли ні — панує хаос. — Він показав на живіт Соньєра: — Ця пентаграма символізує жіночу частину всіх речей, те, що релігійні історики називають «сакральна жіночість» або «священна богиня». Соньєр мав знати це як ніхто інший.

— Отже, Соньєр намалював на своєму животі символ богині?

Ленґдон мав визнати, що це справді здається дивним.

— Пентаграма символізує Венеру, богиню жіночого кохання і краси.

Фаш глянув на голого чоловіка і гмикнув.

— Ранні релігії вважали священною Природу та її закони. Богиня Венера і планета Венера були тісно пов’язані, — додав Ленґдон, — і не має значення, яким іменем називали Венеру.

Тепер Фаш здавався знервованим, ніби йому більше подобалась ідея поклоніння дияволу.

— Мсьє Ленґдон, — раптом сказав він, — але ж пентаграма стосується й диявола також. Ваші американські фільми жахів ґрунтуються саме на цьому.

Ленґдон насупився: «Дякую тобі, Голлівуде». П’ятикутна зірка вже стала віртуальним кліше у фільмах жахів про сатаністів — його завжди судомило, коли бачив цей символ у тому контексті.

— Запевняю вас, — сказав він, — незважаючи на те, що ви все це бачите в кіно, історично хибним є пов’язувати пентаграму з дияволом. Хоча символізм пентаграми було за це тисячоліття спотворено. Шляхом кровопролиття.

— Я щось не второпав.

Ленґдон глянув на прикрасу Фаша, не знаючи, як йому краще пояснити.

— Це все церква, сер. Символи, загалом, дуже живучі, але пентаграму спотворено зусиллями римської католицької церкви. То була частина зусиль Ватикану, спрямованих на те, щоб знищити поганські релігії та нав’язати масам християнство, коли церква розпочала кампанію проти поганських богів і богинь, переконавши більшість, що їхні символи позначають зло.

— Продовжуйте.

— Це є доволі поширеним у часи потрясінь, — продовжував Ленґдон, — коли нова влада бере старі символи та змінює їхнє значення. У боротьбі між поганськими та християнськими символами поганські програли: тризуб Посейдона став вилами диявола, ковпак мудреця — символом відьми, а пентаграма Венери — диявольським знаком.

— Цікаво, — кивнув Фаш у бік розпластаного тіла, — а поза? Що ви думаєте про це?

Ленґдон знизав плечима.

— Повторити символ — це найпростіший спосіб підсилити його. Жак Соньєр поклав себе як п’ятикутну зірку.

Фаш уважно подивився на розкидані в різні боки руки, ноги й голову Соньєра і провів рукою по своєму прилизаному волоссю.

— А те, що він голий? — буркнув він, вимовляючи це слово як щось огидне, і знову глянув на тіло чоловіка. — Навіщо він зняв свій одяг?

«Добре запитання», — подумав Ленґдон. Він замислився про це ще тоді, коли побачив фото.

— Мсьє Фаш, я не можу сказати напевне, чому містер Соньєр намалював цей символ на собі або ліг саме в такий спосіб, — мовив він. — Але я можу сказати вам, що така людина, як Соньєр, безсумнівно розглядала пентаграму як священне жіноче начало.

— А власна кров замість чорнила?

— Скоріш за все, йому просто більше нічим було писати.

Фаш якусь мить помовчав.

— Мені здається, він писав власною кров’ю, щоб поліція виконала деякі криміналістичні процедури. Гляньте на його ліву руку.