Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

2 розділ

 - Хто тут? - поцікавився хтось із їхнього натовпу.

   Ось тільки ми не стали відповідати. Просто спробували сховатися, щоб не потрапити в неприємності. Спочатку сховалися за одним стелажем, потім за іншим. А темні так і не відставали, намагаючись зрозуміти, хто це посмів їм заважати.

   По дорозі нам зустрічалися студенти в зеленій формі, і навіть парочка в білій. Але ось коли з-за повороту вийшло дві дівчини в чорних піджаках, вони рішуче перегородили нам шлях. Спроби обійти їх залишилися безглуздими. Вони або самі вирішили над нами познущатися. Або були з того натовпу, якому ми випадково завадили.

 - А ну пішли геть! - не витримала я.

 - Зовсім страх втратила новенька? - дівчина зі світлим волоссям штовхнула мене в плече. І, судячи з усього, вона була другокурсницею.

 - І хто в нас тут? - зі спини вискочило ще двоє, хлопець і дівчина, теж у чорних піджаках. Ті самі, які весь цей час і намагалися нас наздогнати.

   А вже за мить вийшов і Ларіон. Весь такий холодний, непохитний і грізний. Я з ним зустрілася поглядом лише на мить, а потім одна зі студенток темного факультету схопила Вімлу за волосся, і вже хотіла кинути її на підлогу.

   Але я не розгубилася, швидко вивільнила свою сусідку по кімнаті і стала перед нею, захищаючи, як то кажуть, власними грудьми. Блондинка хихикнула, дивуючись моїй реакції, і навіть зробила крок до мене, щоб продовжити розпочате. Ось тільки я мовчати не стала.

 - Ще один крок, і присягаюся, що висмикну тобі все твоє фарбоване волосся, - дівчина зупинилася.

 - Фарбоване? Це мій натуральний колір! Ну все, тобі кінець... - і знову зробила крок уперед.

 - А чорне коріння теж натуральне? - захихотіла, бачачи, як студентка скаженіє, і відійшла на крок назад, схопивши з сусіднього стелажа товстенну книжку.

 - Досить, - втомлено промовив хтось зі спини. І коли я обернулася, то побачила Ларіона, який наближався.

 - Але ці двоє стежили за нами, - хлопець, що стояв поруч із ним, спробував нас у чомусь звинуватити. Але я і тут мовчати не стала.

 - Нісенітниця. Ми прийшли в бібліотеку так само, як і ви, по книжки. А те, що зіткнулися по дорозі, так це проста випадковість. Ми ні за ким не стежили, ви нам не потрібні, - і підняла погляд на високого хлопця, що стоїть переді мною.

   А він і справді схожий на володаря, темного такого, владного, непохитного і вимогливого. Не дарма факультет оголосив його своїм королем. Красивий, дуже красивий, і я б у такого навіть змогла закохатися. От тільки це бажання може виявитися смертельно небезпечним.

   Довге чорне волосся спадало на карі очі, переливаючись у світлі ламп. Біла шкіра здавалася порцеляновою і такою ідеальною, немов ніколи не знала ні прищів, ні перехідного віку. І мені б відвернутися, не витріщатися так на хлопця, через якого я можу навіть життя втратити. Але ж не можу, стою і дивлюся на нього так, немов ось-ось кинуся на шию.

 - Дивись, Ларіоне, у твоєму фан-клубі поповнення, - хихикнув хлопець, що стояв осторонь і, найімовірніше, був одним із його найкращих друзів.

 - Ваша величність, якщо хочете, - раптово підійшла до нас та сама блондинка.

 - Кіра, я хочу, щоб ви всі зараз же розійшлися, і не привертали в перший же день стільки уваги. Навчальний рік ще не почався, а ви вже створюєте нам проблеми. Декан же сказала, можна розважати, але тільки якщо ніхто не бачить. А зараз на нас дивиться щонайменше десяток студентів. І навіть пара бібліотекарів, - він кивнув до стійки з двома літніми жінками. І вони дивилися в наш бік явно не зі схваленням.

   Тож щойно Ларіон обійшов нас стороною, уся його компанія пішла слідом за ним, не зачепивши нас. Але ось дивна блондинка окинула таким поглядом, немов це не остання наша зустріч. І коли ми перетнемося наступного разу, то так просто не відбудемося. І кортить же цим темним жити спокійно. Це скільки ж у них злості й жовчі, якщо моментально кидаються на тих, хто з факультету світлих.

 - Дивно якось, - радісно, але все ж таки злякано прошепотіла Вімла.

 - Що саме? - поцікавилася в неї я, проводжаючи поглядом компанію темних.

 - Наскільки я знаю, Ларіон ніколи не зупиняв студентів свого факультету ось так. Правила академії для них, як червоний плащ для бика. Вони створені для того, щоб їх порушувати. А тут раптом щось змінилося? Парочка студентів стали перешкодою для розваги? - і якось дивно подивилася на мене. - Можливо, причина саме в тобі?

 - А я-то тут до чого? - тут же здивувалася і запитально підняла брову, не розуміючи натяку.

 - Не знаю. Просто мало хто наважаться йти проти факультету темних. А ти раптом так рішуче почала мене захищати, наче готова була накинутися з кулаками, - такої відповіді я точно не очікувала.

 - Говориш так, немов тут ніхто й ніколи за своїх не заступається. Адже ми сусідки по кімнаті, сподіваюся, що станемо подругами. То чому я маю комусь дозволяти тебе ображати? - моєму здивуванню і нерозумінню не було меж.

 - Якби я опинилася на твоєму місці, то злякалася б і стояла як бовдур. Вибач, але ти, мабуть, абсолютно не розумієш, куди потрапила, і що після таких розбірок може очікувати, - бачу по очах, що вона і справді занадто сильно налякана.

 - Тоді чому б не обзавестися хорошими картами, і не давати відсіч кривдникам? - я запитально підняла брову.

 - Тому що студенти темного факультету все одно сильніші, - відповіла студентка в чорному піджаку, яка розглядала книжки на стелажі. - І не треба так лякатися, я тут не з власної волі. Але доводиться прикидатися, що перебуваю у своїй тарілці.

   Ми продовжували стояти мовчки, не розуміючи, чому дівчина з ворожого факультету раптом із нами відверта. І навіть якоюсь мірою вирішила допомогти. Можливо, просто намагається втертися в довіру, а потім зробити свою брудну справу?

 - І чим же вони сильніші? - не втрималася я від цікавості.

 - Тим, що їхні рідні одразу ж надають купу зібраних свого часу карт. Розумієш, не всі живуть в інших світах. Багато родин, особливо чистокровних, мають свої володіння саме в магічних світах. А в потрібних місцях збирають карти не тільки для себе, а й для своїх нащадків. І щойно вони вступають до академії, їх упаковують магією по максимуму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍