Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

 - Мою найкращу подругу, яка старша за мене на рік, було зараховано до цієї академії. Але потрапила вона на факультет темних. І коли повернулася на літні канікули, багато про що розповіла. І навіть незважаючи на те, що говорити смертним заборонено про чарівний світ, ми надто сильно дружили, щоб зберігати одне від одного секрети. До того ж, була висока ймовірність того, що я сюди теж потраплю. Але ось сталося так, що ми опинилися на різних факультетах. І тепер, навіть якби й захотіли дружити, то не змогли б.

 - Чому? - я була здивована такою інформацією. Адже якщо люди хочуть спілкуватися, то хто їм це може заборонити?

 - Темним і світлим заборонено будь-яке спілкування, якщо це не конфлікт. Про дружбу я навіть говорити не буду. А ось про стосунки тут навіть і думати не варто. Два факультети ворогують споконвіку. Звичаї та принципи набагато важливіші за особисті бажання й уподобання. І якщо хоч хтось ризикне порушити це правило, буде війна. Навіть викладачі не допоможуть. Тож, якщо побачите на тому боці своїх знайомих або навіть родичів, навіть не думайте з ними відновлювати спілкування.

   Або це сама Ріна була серйозно налаштована проти цих людей. Або закони і справді занадто серйозні, і про них не варто забувати. Але кому тоді взагалі спаде на думку намагатися дружити з тими, хто нас комашками вважає? З тими, хто тільки й шукає можливості напаскудити і створити купу проблем?

   Вімла вирушила до бібліотеки, щоб відшукати книжку про карти, а я пішла за нею. І не тільки тому, що теж хотіла про них знати якомога більше. Але й заблукати буде набагато важче, якщо ми підемо туди вдвох. Та й узагалі, якщо раптом якийсь першокурсник вирішить напасти, то не ризикне виступати один проти двох.

   Хоча, судячи з того, які настанови роздає їхній куратор, я точно вже нічому не здивуюся. Але всіма силами гнала подібні думки геть. Не особливо хочеться, щоб у перший же день на голову звалилися проблеми. Ось тільки у них, у цих самих проблем, були зовсім інші плани. І мої побажання їх абсолютно не цікавили.

   Щойно ми переступили поріг величезної бібліотеки і піднялися на другий поверх, одразу ж почулися чиїсь голоси. Це були якісь студенти, здається, кілька хлопців і дівчина. Ми вирішили перевірити хто це був, щоб розуміти межу небезпеки.

   Ну і як ви вже здогадалися, це виявився факультет темних, на чолі свого названого короля. У якийсь момент я так і залипла, спостерігаючи за його аристократичними жестами і рисами обличчя. За холодністю погляду і за красивими очима. Поки Вімла не потягнула мене назад. А я, незграбна, слідом за собою потягнула стопку книжок. Які за законом підлості впали і створили пристойний шум, привертаючи увагу.