Ана-Марія Еріш - Отрута шипів, Ана-Марія Еріш
- Жанр: Любовне фентезі
- Автор: Ана-Марія Еріш
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Зоріно, ти ж знаєш, що ти просто зобов’язана вступити до Академії Непростих імені Андрея Драгоміра, як і Натаніель, — голос дідуся звучав суворо, але з ноткою гордості. — Твій дар достатньо сильний для неї. До того ж, це чудова можливість довести, на що ти здатна. Через твою зовнішність тебе не всі сприйматимуть серйозно, але це може стати твоєю перевагою. Колись на нашому курсі вже була така дівчина — тендітна, мов порцелянова лялька, але в бою вона була справжньою бурею. Шкода лише, що загинула так рано...
Я мовчки слухала, тримаючи чашку гарячого еліксиру з цитрусової трави. Аромат м’яко огортав мене, заспокоюючи думки, але слова дідуся проникали глибоко в серце. Він знову намагався підготувати мене до майбутнього — до тієї війни, що ще не почалася, але вже давно тліла десь на горизонті. Генерал Варлок умів передбачати бурю задовго до грому.
Він мав право говорити так. Після загибелі моїх батьків, коли мені було лише сім, саме дідусь забрав мене до себе й виховав. І, хоч на полі бою він був жорстоким стратегом, вдома перетворювався на мого доброго чарівного захисника. Для нього я була маленькою принцесою, останнім шматочком минулого, за який він тримався з усіх сил.
Та дід намагався захистити мене від всього світу. А найкраще це зробити коли ти вмієш битись. І в мене це виходило досить добре, адже я могла перемогти навіть його. Дідусь каже, що в усіх тридцяти п’яти світах не буде воїна вправнішого за мене.
— Звичайно, я туди вступлю, — нарешті відповіла я, всміхаючись. — А хіба маю інший вибір? Оракул просто не зможе відмовити мене і подарувати іншу долю. Я збираюся стати першою дівчиною-генералом у новітній історії. Побачиш, дідусю, ти ще пишатимешся мною.
— Я вже пишаюсь, люба, — його очі стали м’якими, а голос затремтів. — І твої батьки... вони були б горді за тебе.
Серце стиснулося. В горлі утворився клубок, і на очі несподівано навернулися сльози. Але я змусила себе проковтнути біль. Воїни не плачуть. Воїни тримаються, навіть коли весь світ валиться.
Сьогодні мені виповнилося вісімнадцять. Це означало, що настав час звернутися до Оракула. За давньою традицією, кожен вампір у цей день мав дізнатися свою долю. Хоча я вже знала, чого хочу. І вже завтра — вирушу на навчання. Мені пощастило: народися я на два дні пізніше — чекала б ще рік. А рік — це вічність, коли душа рветься в бій.
Я не мала ілюзій щодо того, як мене сприйматимуть. Маленька, тендітна — майже лялькова. Мій зріст не дотягував до середнього, волосся — чорне, густе, спадало нижче пояса, очі — великі, сині, з якимось гіпнотичним блиском. Я знала, що виглядаю ефектно. І я вміла це використовувати. Та мій дар — маніпуляція і тимчасове запозичення інших магічних сил — робив мене ще небезпечнішою. Хлопці часто втрачали голову — окрім одного.
Натаніель. Мій друг з дитинства, мій постійний суперник, мій імунітет. За десять років спілкування він виробив стійкість до моїх впливів. Інколи мені здавалося, що він знає мене краще, ніж я сама.
Я стояла перед входом до Зали Оракула — величної, стародавньої будівлі, наповненої таємницями. Внутрішній простір було огорнуто щільною темрявою, але для вампіра це не було проблемою — я бачила навіть краще, ніж при світлі. Кам’яні стіни сяяли слабким фіолетовим відблиском від магії, що струменіла повсюди. Повітря було прохолодним, і я відчула, як по шкірі побігли мурахи.
Я підійшла до центрального кам’яного постаменту, на якому сиділа Вона — Оракул. Її очі були закриті, але я знала, що вона відчуває мене. Довге фіолетове волосся спадало хвилями на плечі, фігура — тендітна, але в ній було щось безсмертне, наче вона знала всі секрети світу. Я простягла руку — вона взяла мене за долоню.
Її очі відкрилися, але погляд був порожній, затуманений. Простір навколо нас змінився — виник туман, білий, густий, немов витканий з сновидінь і страхів. Моє серце шалено калатало, але я стояла непорушно. І тоді вона заговорила:
— Зоріна Варлок... Твій шлях пролягає в Академії Непростих імені Андрея Драгоміра...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отрута шипів, Ана-Марія Еріш», після закриття браузера.
