Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

нові величезні кістки, наче доісторична риба вистрибнула за здобиччю й зогнила

з роззявленою пащею. Гряда праворуч, яку вони називали Хребцями, просіла

відсотків на двадцять і тепер скидалась на звалене будівельне каміння. За нею

виднілися розвалини Шейх-Елі, між ними і Станцією, наче окреслений маркером, чорнів острівець випаленої землі. Це був епіцентр Спалахів, мукоеде ляїн ер —

свята проклята земля, як її називали потвори. Вони вірили, що цього місця

торкнувся Бог Спалахів.

— Такі зміни. А вночі нас відвідала лише тридцятивідсоткова суєрна буря.

Як її називають потвори — Шейтан-той. — Белокун відійшов од вікна.

«І зачепила кабінет», — подумав Талавір, розглядаючи зміни в інтер’єрі.

У кабінеті Белокуна наче пройшов фестиваль дитячого малюнка. Стіни, дверцята шаф, навіть частина вікна були заліплені пожовклими аркушами. Між

ними сиротливо чорнів церемоніальний портрет Язика Двобога.

Белокун сів на канапу коло стіни й показав на велике, оббите штучною

шкірою крісло. На Сфену навіть не глянув. Склав руки на грудях і застиг, уважно спостерігаючи за тим, як Талавір вмощується в незвичне сідало. Тепер їх

розділяв лише масивний металевий стіл.

Белокуна вважали легендою. Він — той, хто пережив Спалахи. Учень

доктора Зорга — одного із засновників Старших Братів та поплічника самого

Язика. Доктор Зорг розробив теорію про ідеального солдата. З цією метою він

проводив експерименти над людьми. А війна завжди дає матеріали для таких

досліджень. Зорг не дожив до вторгнення в Кіммерик. Його справу продовжив

Гавен Белокун. Разом з іншим науковим генієм на химерне ім’я Мамай Белокун

заснував на півострові

наукову станцію. Після Спалахів він залишився на Території К —

досліджувати феномен суєру, охороняти владу Старших Братів і захищати край

від мутованих. За наказом Белокуна до Матері Вітрів для експериментів

регулярно доставляли цікаві екземпляри з Дешту — потвор із неймовірними

змінами.

Талавір намагався зосередитися на докторові, але погляд постійно чіплявся

за малюнки на стінах. Вони непокоїли.

Над канапою висіло схематичне зображення будинку. Над кривим димарем

світило рожеве, викривлене суєром сонце. Поряд росло велике дерево. На

сусідньому малюнку цей самий будинок був зображений великим планом. У

вікні другого поверху застигла чорна зубата тінь. На іншому малюнку море

викинуло на берег уламки галери. Усюди лежали тіла, потвора зі звірячою

головою тягла на плечі здобич — дівчинку із синіми очима. Ще на одному

малюнку височіла гора, всередині якої була замурована колиска.

— Подобається?

— Це намалювали діти з Медичного?

Зухвале запитання. Усі знали, що в Медичному проводять експерименти

над дрібними потворами, дітьми їх ніхто не називав. Їм би не дозволили

малювати.

Белокун мовчки взяв зі столу коробочку, витяг колоду й поклав на стіл

кілька карт. Знову подивився на Талавіра. Він очікував на реакцію.

— Що це означає? — Талавір подивився на карти, вони повторювали

дитячі малюнки на стінах.

— Хто автор?

Белокун знову не відповів, натомість переможно подивився на Сфену.

Талавір відчув, ніби за нього торгуються. Очільник Станції наче щойно виграв

якесь парі в підлеглої. Пекельно-червоні губи жінки ледь сіпнулися. Талавір

напружився. З одного боку, це був звичайний черговий тест від Белокуна; з

іншого, до них вперше долучилася Сфена. Що ж змінилося? І чи пов’язано це з

подіями в Дешті, про які згадувала Руф? У Талавіра зародилася надія. Він і

справді понад усе хотів спуститися додолу. Але Перша Зіниця обірвала його

сподівання:

— Він не готовий. Я знайшла його в кімнаті пам’яті. Він рився в архіві.

— Ти був в афізі? — Белокун зацікавлено подивився на Талавіра. — Що ти

там шукав?

— Це не має значення, він порушив догмат покори, — перебила Сфена.

— Хто б говорив про покору, — огризнувся Талавір. — Я хочу знати

правду. Мені набридло, що ви ховаєте мою справу. Навіть без спогадів я

залишаюся Старшим Братом. Я хочу знати, ким був до Шейх-Елі і що там

сталося.

— Він… — знову почала Сфена.

— Почекайте, — Белокун провів пальцем по розкладених картах і

зупинився на зображенні вибуху. — Ти хочеш відповідей? Що ж, почнемо з

першого запитання. Ці малюнки намалював доктор Мамай. Ми були знайомі з

дитинства, а зустрілися в школі доктора Зорга.

«У школі доктора Зорга — у Лебенсборні», — здогадався Талавір. До

Спалахів у Старших Братів

була низка наукових станцій по всій країні, куди вони відбирали

обдарованих дітей. Над ними теж ставили експерименти. Щоправда, вони мали

стати вченими, армією Зорга, а не солдатами.

— Мамай любив Кіммерик. Знався на його історії, — вів далі Гавен

Белокун. — Навіть ім’я вибрав кіммерицьке, оце-от химерне Мамай, на честь

якогось місцевого хана. До Спалахів він був головним науковим консультантом

на Матері Вітрів. Працював над зброєю для Старших Братів.

Талавір і раніше чув історії про зниклого під час Спалахів доктора. Але

тоді багато хто зник. Чого Белокун розказує це саме зараз? Як це пов’язано з тим, що він знайшов в афізі?

— Архіви доктора Мамая згоріли під час нападу засолених, що стався

через рік після Спалахів. — Белокун витер руки, наче навіть спогад про ту атаку

був йому огидним. — Хоча назвати ті каракулі архівами було б перебільшенням.

Бачиш, як він малював? Немов шестилітня дитина. Так само й писав. Але нехай

це не вводить тебе в оману. Мамай був генієм. Тримав усе тут, — Белокун

довгим скрюченим пальцем постукав себе по скроні. — Тому його голова була

настільки важлива. Ти хотів знати правду? Твій загін одразу після Спалахів

вийшов у Шейх-Елі, щоб відшукати доктора Мамая.

Талавір відкинувся в кріслі. Папери, сховані під комбінезоном, підступно

зашаруділи. Він отямився більше ніж місяць тому. Хай скільки він розпитував, скільки шукав правди про своє минуле, йому