Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт

Кларк Ештон Сміт (1893–1961) — американський поет, автор оповідань у жанрах горору й химерної фантастики, скульптор і художник.

У першій половині 1930-х років був одним із найактивніших авторів-дописувачів культового літературного часопису «Weird Tales». Поряд із Говардом Філіпсом Лавкрафтом і Робертом Ірвіном Говардом, Сміт є одним із найвидатніших авторів американської химерної прози XX століття, що вплинув на розвиток фантастики та горору, якими ми їх знаємо сьогодні. Сміт розширив усесвіт «Міфів Ктулху», долучивши до нього декількох прадавніх божеств, зокрема Великого Древнього на ім’я Тсатоґґуа, а також гримуар «Книга Ейбона» і трактат «Пергаменти Пнома», а його дружба і листування з Лавкрафтом збагатили творчість обох письменників.

Кларк Ештон Сміт — майстер слова, що мав неабиякий хист до створення химерних світів, які сповнені прадавніх божеств, магії, смерті, див і пригод, і, як ніхто інший, умів розгорнути перед читачем неозорі безміри космічних просторів й похмурі видива темних закутків знаної нам Землі. Письменникові притаманний неповторний мальовничий стиль і напрочуд багата образна мова, що робить його твори видатним явищем у літературі XX cтоліття.

Твори Кларка Ештона Сміта справили значний вплив на низку сучасних йому письменників, серед яких були Авґуст Дерлет, Дональд Вандрі, Едґар Гоффман Прайс, Фріц Лайбер, Кетрін Люсіль Мур, Джек Венс, а деяких представників молодшого покоління читачів, як-от Рея Бредбері та Гарлана Еллісона, надихнули взятися до красного письменства та стати фантастами.

Сюжетні лінії, локації та персонажі деяких Смітових оповідань стали частиною світу культової настільної рольової гри «Підземелля і дракони», а естетика його текстів, картин і скульптур наснажує до творчості сучасних музикантів і художників.

Усе життя Кларк Ештон Сміт вважав своїм покликанням саме поезію, і ця любов до художньої образності добре відчувається навіть у його прозових творах. І хоч вони не принесли авторові широкого прижиттєвого визнання, проте стали джерелом натхнення для багатьох сучасників і послідовників. А отже, своєю творчістю Сміт справдив власний вислів: «Істинний поет не є творінням епохи, він творить свою власну епоху».

Ось як Говард Філіпс Лавкрафт у своєму листі до Сміта від 3 грудня 1929 року відгукувався про його «Оповідь Сатампри Зейроса»:

«… яка атмосфера! Я бачу, я відчуваю, я чую запахи тих джунґлів довкола стародавнього Комморіома, який і понині, я цілком певен, має лежати, похований під льодовиковою кригою поблизу Платої, що у країні Ломар! Я переконаний, що саме про це осердя предковічного жаху думав божевільний араб Абдул Альхазред, коли він — навіть він! — залишив дещо неназваним і позначеним самими лише рядами зірочок у вцілілому рукописі свого проклятого й забороненого Некрономікону!»

Зібрання творів Кларка Ештона Сміта містить вибрані оповідання автора, що вперше публікуються українською, і має познайомити читачів із частиною його непересічного літературного доробку.

Переклад з англійської, передмова та примітки
Євгена Онуфрієнка

Текст не можна копіювати, розповсюджувати чи поширювати на інших інтернет-ресурсах. Поважаймо авторське право і працю одне одного.    

Передмова до українського видання Кларка Ештона Сміта 

Кларк Ештон Сміт народився 13 січня 1893 року у Лонґ-Веллі, Каліфорнія. 

У 1902 році, коли Кларку Ештону було дев’ять років, він разом з батьками, Фанні та Тімеусом Смітами, переїхав до округу Індіан-Рідж (знаному також як Боулдер-Рідж) і оселився неподалік містечка Оберн у штаті Каліфорнія у збудованій разом із батьком хатині, де й провів більшу частину свого життя. Формальну освіту Кларк Ештон Сміт здобув лише частково: він відчував страх перед великим скупченням людей, тож після восьми класів у школі граматики1 батьки визнали за краще взяти подальшу синову освіту у власні руки. 

Змалечку Сміт був невситимим читачем, тож, полишивши школу, самостійно продовжив освіту вдома. Почав з того, що прочитав «Робінзона Крузо» (без скорочень), «Мандри Гуллівера», казки Ганса Крістіана Андерсена та мадам д’Онуа, а згодом «Казки тисяча й однієї ночі» та «Рубаї» Омара Хаяма. Прочитав від початку до кінця тринадцяте видання словника Вебстера, причому вивчав не лише значення слів, але також і їхню етимологію. Самостійно вивчив латину, щоб мати змогу читати античних поетів в оригіналі. Маючи надзвичайну ейдетичну пам’ять, міг згадати усе прочитане практично в повному обсязі. Іншим важливим кроком у Смітовій самоосвіті було вивчення одинадцятого видання Британської енциклопедії (29 томів), яку він прочитав щонайменше двічі. 

Згодом Кларк Ештон відмовився від стипендії, запропонованої Університетом Каліфорнії у Берклі, вважаючи, що може здобути кращу освіту самотужки. І це йому вдалося, про що свідчили його надзвичайна ерудованість і навдивовижу багатий словниковий запас. Пізніше це стане однією з причин, через які редактори змушували Сміта скорочувати його твори, що рясніли латинізмами, архаїзмами та рідковживаними словами. 

В одинадцять років Сміт здійснив перші письменницькі спроби, написавши кілька казок у стилі «Тисяча й однієї ночі», а згодом — кілька пригодницьких повістей про життя Сходу. Ще за два роки відкрив для себе поезії Едґара Аллана По, а також «Рубаї» і, надихнувшись ними, почав писати власні вірші, поступово розвиваючи відчуття метру та ритму. У 1907 році познайомився з поезією Джорджа Стерлінґа. 1908 року Сміт прочитав роман Вільяма Бекфорда «Ватек», який справив значний вплив на його подальшу творчість. Пізніше, 1937 року, Сміт напише для цього роману альтернативне закінчення. 

У віці сімнадцяти років продав кілька своїх оповідань часописові The Black Cat, який спеціалізувався на химерних історіях. Крім того, у цей нетривалий період написання художньої прози, що передував його поетичній кар’єрі, Сміт опублікував декілька оповідань у Overland Monthly. 

Підліткові роки Кларк Ештон Сміт провів, читаючи, пишучи вірші, іноді коротку прозу, допомагаючи батькові та часом наймаючись на роботу до інших фермерів, але своїм покликанням юний Сміт вважав саме поезію, тому наступних десять років присвятив написанню віршів та поем. 1911 року він почав листуватися з Джорджем Стерлінґом1, поетом із Сан-Франциско. Стерлінґ надіслав кілька ранніх Смітових поезій своєму другові Амброузові Бірсу, і той відгукнувся про творчість юного поета дуже схвально. У червні 1912 року Стерлінґ запросив Сміта до свого дому у Кармел-бай-зе-Сі, що у штаті Каліфорнія, де юнак гостював цілий місяць. За цей час Стерлінґ дав Смітові чимало цінних уроків і настанов щодо написання поезії та фактично став його літературним учителем і критиком, а ще познайомив із творчістю Шарля Бодлера (у перекладі англійською). Наприкінці того ж літа до Стерлінґа завітав Амброуз Бірс, але Сміт із ним так і не зустрівся, про що згодом дуже шкодував. Бірс був відомий як різкий, однак справедливий критик, який підтримував молодих письменників і свого часу був літературним покровителем Стерлінґа; він, безперечно, посприяв би національному та міжнародному визнанню Сміта. Проте цю можливість було втрачено з Бірсовою смертю, яка, найімовірніше, сталася 1914 року десь на мексиканських теренах. 

Відтоді Кларк Ештон Сміт став Стерлінґовим протеже. У 1912 році, коли Смітові було дев’ятнадцять років, Стерлінґ допоміг йому видати першу збірку поезій, The Star-Treader and Other Poems («Той, що ступає по зірках та інші поезії»). Ця книжка, яку Сміт присвятив своїй матері, принесла йому загальне визнання та отримала надзвичайно схвальні відгуки від американських критиків, які називали Сміта «Кітсом тихоокеанського узбережжя», «останнім із великих романтиків» та «обернським бардом», порівнювали його поезії з творами Шеллі, Байрона та інших видатних поетів. На якийсь час Сміт опинився на вершині слави, проте слава та невдовзі згасла. 

Трохи згодом у Сміта почалися проблеми зі здоров’ям, і наступні вісім років його творчий процес був доволі переривчастим. Як згодом він зізнався Авґустові Дерлету2, у той період його спіткали нервовий зрив, депресія та початкова стадія туберкульозу. Останній діагноз поставили місцеві лікарі, але він, зрештою, не підтвердився. Достеменно невідомо, що саме спричинило Смітову недугу. Подібний занепад здоров’я приблизно в той самий період переживав і Лавкрафт. Але попри всі незгоди, саме в той час Кларк Ештон Сміт створив свої найкращі поезії. У 1918 році побачила світ невеличка збірка Odes and Sonnets («Оди та сонети»). Сміт починає листування з літературними діячами, які згодом увійдуть до кола кореспондентів Говарда Філіпса Лавкрафта; однак Сміт познайомився з усіма ними раніше. Серед цих діячів були, зокрема, поет Семюел Лавмен і книговидавець Джордж Кірк. 

У 1920 році Сміт написав білим віршем знамениту поему The Hashish Eater, or The Apocalypse of Evil («Поїдач гашишу, або Апокаліпсис зла»), що вийшла друком у збірці Ebony and Crystal: Poems in Verse and Prose («Ебен і кришталь: Поеми віршовані та прозові».) У 1922 році Сміт отримав листа від Лавкрафта, в якому той захоплено відгукувався про Смітову поему, називаючи її «найвеличнішою оргією уяви в усій англомовній літературі», і з якого почалася їхня дружба та листування, що тривали п’ятнадцять років, до самої Лавкрафтової смерті. Свої листи до Сміта Лавкрафт підписував як Ейч-Пі-Ел (себто ініціалами — H. P. L.), а для Сміта вигадав прізвисько Кларкеш-Тон і часто використовував його у листах. Листування і творча співпраця цих двох авторів були надзвичайно плідними. Сміт і Лавкрафт запозичували один в одного вигадані топоніми та імена чужинських богів і використовували їх у власних творах, причому Смітове тлумачення Лавкрафтової тематики здебільшого було настільки оригінальним, що дістало жартівливу назву «Clark Ashton Smythos» (себто