Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

саме сьогодні?

— Що сталося в Дешті? Ви когось знайшли?

— Навпаки, — здавалося, Белокун тільки й чекав на це запитання. —

Загубили. Прийшло повідомлення, що в Дешті, у селищі Ак-Шеїх, загинув один

зі Старших Братів. Сфена підозрює місцевих.

— Місцевих? Як таке може бути? Вони ж ледь жевріють? Напіврозумні

істоти, залежні від нашої гуманітарної милості… — Щось в очах Белокуна

змусило Талавіра зупинитися. Чому він так дивиться, ніби чекає, що Талавір от-от сам знайде розгадку?

«Загинув один зі Старших Братів… А до чого тут він — Талавір

Каркінос?»

— Хто загинув? — запитав Талавір і цієї ж миті зрозумів, що вже знає

відповідь.

Він витяг украдені в афізі папери й кинув на стіл.

— Це він? — Під фото стояло «Рябов. Псевдо — М-14». — Це його вбили?

Іншого Брата з мого загону? Він вийшов із коми незадовго до мене. Як він

опинився в Дешті?

Белокун уже роззявив рота для відповіді, але несподівано в кабінеті

потемніло. Вікно накрила тінь велетенського крила. Це був Птерокс —

найбільший птах Дешту. Його викликали тоді, коли було потрібно терміново

подолати велику відстань. Отже, сьогодні хтось полетить. Але хто й куди?

Сирени завили. «Чортів Мато Дуковач», — скривився Белокун і подав знак

Сфені. Жінка підскочила до Талавіра й безцеремонно потягнула за рукав.

Талавір запручався, — йому так нічого й не сказали! — але розмова була

завершена.

— Ти отримаєш відповіді, — пообіцяв Белокун і гукнув до Сфени: —

Готуй його!

Перша Зіниця випхала Талавіра за двері.

— Вітаю, ти склав іспит, на тебе чекає Дешт. — Сфена легенько

штовхнула його пальцем у груди, наче вже випроваджувала зі Станції. —

Обіцяю, це буде боляче.

***

Перша Зіниця завела Талавіра до одного з кабінетів Медичного відділу, показала на кушетку і з дзенькотом відчинила скляну шафку, що стояла у кутку, не знайшла потрібного й знову зачинила дверцята. Скло лише дивом не

розлетілося. Сфену аж підкидало від люті.

— Звідки ти знав, чиї документи шукати в афізі? Хто сказав, що в Дешті

помер саме Рябов? Руф? Вона нишпорила в моїх паперах? — Від жування

юшану в кутиках її губ виступила червона слина.

«Він мені снився із самого пробудження», — подумки відповів Талавір, але ця відповідь їй би точно не сподобалася.

— Випадково. Згадав його обличчя, — збрехав Талавір.

— Ти нічого не пам’ятаєш, — огризнулася Сфена.

До кімнати непомітно зайшла медична сестра в хіджабі. Сфена зауважила

її присутність, тільки коли жінка необережно штовхнула Першу Зіницю

об’ємними стегнами.

— Постав тут! — крикнула Сфена.

Жінка з поклоном опустила на столик загорнуту в папір банку, випрямилася й поправила хустку. У неї було блискуче, як намащений олією

янтих, обличчя. Талавіру здалося, що там, де тканина притулялася до шкіри, він

побачив оголене м’ясо. Від жінки пахло, немов від ятки з пряними травами. Але

цей аромат приховував сморід гнилля.

— Тобі дуже пощастило, — уже значно спокійніше прогугнявила Сфена.

— За інших обставин ти мав би ще кілька місяців бути під наглядом. Суєр мало

вивчений. Те, що ти прокинувся після кількох років коми, нічого не доводить. З

тобою може статися що завгодно й коли завгодно. Загиблий Брат Рябов був із

твого загону, теж потрапив під перший суєр у Шейх-Елі і теж спав у комі. Ви з

ним — останні з вашого загону. Решта давно загинула. А ви вижили й почали

прокидатися. Спершу він, тепер ти. Якщо ти хочеш запитати, чому саме зараз, через тринадцять років після Шейх-Елі, то я уявлення не маю. Нам потрібно не

кидати тебе вниз, а провести більше тестів. Але Белокун вважає, що тільки ти

зможеш зрозуміти, що сталося з Рябовим. Його не лякає навіть твоя амнезія. Ця

місія може змінити твоє життя. Зі зламаного, зіпсутого Брата ти отримуєш шанс

стати повноцінним членом держави. Звісно, якщо тобі стане розуму не закінчити, як Рябов. — Сфена надягла гумові рукавиці й підсунула до себе банку, котру

принесла закутана в хіджаб. — Раджу не довіряти місцевим. Вони не ті, ким

можуть здаватися.

Поки Талавір роздумував над її словами, Перша Зіниця кивнула медсестрі, і та схопила його за руки. Сфена блискавично витягла з банки якусь слизьку

істоту й кинула в обличчя Талавіру. Він навіть не

встиг зреагувати. Лоб оперезав біль. Талавір спробував вирватися. Здерти

істоту з обличчя. Але жінка в хіджабі була напрочуд сильною.

— Перестань звиватися. Це манкур. Він уже проник.

Талавір відчув, що хватка стала слабшою, скочив із кушетки й подивився в

скло. По центру лоба пульсувала зірка. Береги рани затягнуло рожевим слизом.

Манкур скидався на медузу чи затягнуте більмом око.

— Що це таке?

— Ти глухий? Манкур. — Сфена зняла рукавиці й показала банку.

На дні лежала істота, що нагадувала ропуху — мала слизьке розпухле тіло, вкрите пухирями та різнокольоровими крапочками. Сфена торкнулася спинки

бакаси, і в лоб Талавіра наче вдарили струмом.

— Гей, попереджати треба, що ви збиралися засунути в мене оце. —

Талавір ледь подолав спокусу потерти манкура.

— І що тоді, ти б не погодився спуститися в Дешт?

«Вона знала. Знала, що й це б мене не зупинило». Талавір зауважив, як

Сфена скривилася, витягнувши пальці з банки.

— Тобі теж не подобається її торкатися?

— Бакаса тягне суєр, а ще дозволяє відчувати твої думки. — Сфена хижо

посміхнулася, витерла пальці об край кушетки й наказала жінці в хіджабі

винести банку з бакасою. Коли за медичною сестрою зачинилися двері, нахилилася до Талавіра й облизала гострі зуби. — Ти дуже самовпевнений, як на

того,