Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

хто проспав тринадцять років і уявлення не має, що тут відбувається.

Белокун — видатний науковець, але дехто в оточенні Язика думає, що його зірка

закотилася разом зі зникненням доктора Мамая. Що важливо, що справді

важливо, — то це зброя, яку розробив Мамай.

— Зброя? — у голові Талавіра заворушилися туманні уривки розмов з

Руф’ю. До свого зникнення під час Спалахів Мамай розробляв якусь таємну

зброю. Вже зовсім по секрету Руф повідала, що ця зброя і призвела до

катастрофи. — Але ж ніхто так і не дізнався, що саме він винайшов, чи дізнався?

Сфена завагалася, наче зважуючи, чи може йому довіряти.

— Він називав свою зброю Золота Колиска. На честь давньої кіммерицької

легенди про артефакт, що дає владу над цією землею. Про Золоту Колиску досі

ходять чутки. Наче вона досі в Дешті.

— І що? Ти натякаєш, що Рябов шукав Золоту Колиску?

— Я впевнена. Він не просто так подався в те селище. Ак-Шеїх було

місцем народження доктора Мамая. Я хочу, щоб ти дізнався не тільки, як помер

Рябов, але й що він знав про Золоту Колиску. І звітувати маєш особисто переді

мною. Зроби це — і зможеш не тільки повернути колишній статус, а й піднятися

на наступний щабель Колеса Двобога ще за цього життя. Домовилися?

Сфена пропонувала те, про що вони ніколи не говорили з Белокуном, —

майбутнє, ще й відповіді на всі питання про минуле. Пропонувала за спиною в

очільника Станції. Але чи міг Талавір їй довіряти?

Як знати, може, це черговий тест, і якщо він його провалить, то йому не

дозволять спуститися, або ж навпаки — шанс отримати більше? Талавіру не дали

додумати.

До кімнати постукали. Скрипучий голос передав наказ Першій Зіниці

з’явитися на містку.

— Ти погано вчила Догмат, — сказав Талавір до того, як встиг зважити всі

«за» і «проти». — Влада в Старших Братів належить чоловікам. Ти остання, перед ким я буду звітувати.

Зуби Сфени заскреготали.

— Іноді я забуваю, що попри вік ти так і залишився двадцятилітнім. Але

Дешт і це виправить, — проказала вона й вийшла з кімнати.

— Зніма-ай іштані! — несподівано наказала жінка в хіджабі.

Талавір знову не помітив, коли вона прийшла. Жінка говорила із сильним

кіммерицьким акцентом і мала великі тваринні очі з райдужкою на все око.

Тільки зустрівшись із нею поглядом, Талавір згадав, що бачив її раніше. У перші

дні пробудження, коли він ще був на межі сну й реальності, вона часто

опинялася біля його ліжка. Зараз це здалося дивним: вона нібито навіть йому

співала. І вже точно обтирала його голе тіло.

— Як тебе звуть?

— Ха-анум.

Жінка відвернулася, запалила свічки й кинула до кам’яної ступи жменю

сушених трав із баночок. Кімнату наповнив задушливий пряний аромат.

— Ти тут давно, Ханум?

У пам’яті спливла одна з історій Руфі про жінку, яка почала працювати на

Станції ще до Спалахів. Вона пережила катастрофу та напад засолених на

наземну Станцію й піднялася в небо на Матері Вітрів. Руф казала, що Ханум

спіткали страшні зміни, вона несповна розуму, але досі жива.

Наче підтверджуючи, що таки жива, жінка загриміла склянками, дістала

кілька пластин із пігулками, вправно схопила Талавіра за щоки й запхала одну

пігулку до його рота. — Ха-анум тут да-авно. Ба-агато вас таких бачила. Хо-ороша дитина. — Жінка доброзичливо поплескала його по обличчю, а тоді

повторила, підіймаючи шприц: — Іштані. Ма-аю підготу-увати тебе до Дешту.

У її голосі було щось по-материнськи наполегливе, і Талавір неохоче

оголив сідницю.

— Це зупинить дію суєру? — Він утрачав терпіння. До болю в лобі

додалася печія від уколу.

— Бійся не Дешту, бійся жінок. — Ханум усміхнулася і знову поплескала

його по щоці.

Рука оголилася, і Талавір побачив, що й нижче зап’ястка в неї не було

шкіри, лише голі криваві м’язи.

— Три-имай. І не за-агуби. — Жінка показала на аптечку зі знаком

Старших Братів — трикутником, у який вписані хрест і півмісяць із зіркою, — а

потім полізла в пазуху, витягла якийсь предмет і простягнула Талавіру.

— Це теж мені?

— Тобі, мі-ій хлопчику, — кивнула Ханум.

На її долоні лежала золота пластинка, що могла бути й монетою, і

оздобленням стародавнього одягу.

— Дякую. — Талавір вирішив не сперечатися з божевільною й забрав

подарунок.

***

Свіже повітря ляснуло по обличчю. У носа вдарив запах солі та спеченого

степу. Сонце було в зеніті. Це давало змогу розгледіти тонку вуаль суєрного

купола, що майорів високо над ними. Вона наче тремтіла й переливалася від

небаченого вітру.

На злітному майданчику вже стояла Сфена. Червоні дреди здіймалися, наче змії. Жоден м’яз не видавав їхньої розмови в Медичному. У руках вона

тримала металеве відро. Поряд стояло кілька Старших Братів у сірому. Вхідний

люк із ляскотом відчинився. Його ледь не відірвало поривом вітру. На

майданчик вийшов Белокун. Навіть у скупому світлі він здавався мертвотно

блідим.

— Ну? — сказав він до Сфени й ледь не впав від наступного пориву вітру.

І цієї ж миті щось велике й смердюче з шумом приземлилося поряд із

очільником Матері Вітрів. Талавір застиг. З боку Старших Братів почувся зойк.

Сфена закусила губу. Лише Белокун, прикриваючись рукою від вітру, ступив

крок уперед.

Птерокс був заввишки в три людські зрости. На передніх кінцівках мав

вивернуті суглоби, тому скидався на здивованого богомола. Птах роззявив

гігантського дзьоба і протяжно закричав. Тільки тоді Талавір помітив на його

шиї наїзника. Мато Дуковач по-павучому сповз на поверхню Станції. Казали, що

у війну, яка тривала до Спалахів, він зрадив