ОЛЕСЬ ІВРАК - Рятувальна МІсІя, ОЛЕСЬ ІВРАК

- Не бійся, - заспокоїла Холодушка дівчинку.

- Не-бі-й-ся, - повторив папуга.

  Дякую, заспокоїли, - пробурмотіла Аліна і зробила крок вперед, під зелені шати вікових дубів.

  Йти стало важче, доводилося переступати через товсте коріння дубів, продиратися крізь густі зарослі, спускатися у глибокі ярки, потім викарабкуватися з них. Відерце з рибою стало відтягувати дитячу руку. Здавалося, що на плечі сидить не папуга, а величезний, важкий орел.

  Вилізши з чергового ярка, заморена дівчинка всілась на трухляву колоду.

- Все, більше не можу, - важко зітхнула вона. - Ноги не тримають, руки не держать.

- Бі-ль-ше-не-мо-жу, - повторив папуга.

- Та що тобі, сидиш собі на моїй спині, та і все, - огризнулася Аліна.

  Гоша образився, змахнув крилами і полетів. Всівся папуга на товсту дубову гілляку подалі від Аліни.

«Це погано, що вони посварилися, - занервувала Холодушка. - Птах візьме і відмовиться розмовляти. Що тоді робити? Як розмовляти з дівчинкою?».

  Поруч в траві щось зашаруділо.

- Ой-ой, - заверещала Алінка і вистрибнула на колоду.

- А ми тебе, Холодушко, вже зачекалися, - прошипів Вуж, виповзаючи з високої сухої трави.

  Вслід за Вужем, шкутильгаючи, вийшла з заростів і Руда Лисичка.

- Щось ти забарилася, - промовила Руда.

- За-ба-ри-ла-ся, - пролопотів злякано Гоша.

Потім папуга змахнув крилами і злетів ще вище, всівся і вирячив перелякані очі на небезпечних гостей.

- З-мі-я, - це вже заїкалася перелякана Аліна.

-Та ніяка я не Змія. Вуж я! Просто Вуж, - прошипів заспокійливо плазун і звернувся потім до Холодушки. - Ти привела людину, - зло прошипів Вуж, жабці.

- При-ве-ла-лю-ди-ну, - згори продовжував перекладати для Аліни папуга.

  Дівчинка стояла на колоді і злякано дивилася на Лисичку з Вужем.

- Вони теж розмовляють? - подивилася на папугу дівчинка.

- Ро-з-мо-в-ля-ю-ть, - відповів папуга Аліні, і було не зрозуміло, чи він стверджує, чи просто повторює за дівчинкою.

- Вона друг, - заспокоїла Вужа, жабка. - Допомагає нам. Несемо Пискарика і рибок назад до озера.

  І Холодушка кивнула в бік відерця.

- Тобі вдалося, - посміхнулася Руда.

- Так. Вдалося, - Холодушка лагідно подивилася на дитинча людини. - Тільки завдяки їй.

- Що відбувається? - запитала Алінка у папуги. - Вони розмовляють? Про що?

  Але Гоша мовчав.

- Відповідай, - притупнула ногою дівчинка.

  Трухлява колода під Аліною провалилася, і дівчинка звалилася на густу лісову траву. Відерце, яке стояло на колоді, нахилилося. Лисичка забула про покалічену ногу і кинулася до колоди.

- О-йо-й! - закричала Аліна, закриваючи обличчя руками.

  Але Руда не звернула ніякої уваги на дівчинку, що розляглася на траві, стрімко підбігла до колоди і схопилась зубами за ручку відра. 

- Ти не забилася? - спитала Холодушка у дівчинки.

- Не-за-би-ла-ся? - прокричав згори Гоша.

- Все добре, - відповіла Аліна. Вона побачила, що від Вужа і Лисички небезпеки немає і заспокоїлася. З цікавістю роздивлялася лісових звірів.

- Тоді потрібно йти далі, - звернулася Холодушка до Гоші. - Уже зовсім поруч. Недалеко.

- І-ти-по-ру-ч, - переклав папуга.

- Я боюся їх, - кивнула на Лисичку та Вужа дівчинка. - Вірніше, не довіряю.

- Бо-ї-ть-ся, - примружив очі в бік жабки папуга.

- Все добре, - заспокоїла жабка. - Вони друзі.

- До-б-ре-д-ру-зі, - проторохтів папуга.

- Скажи їй, нехай мене відпустить, - попрохала папугу Холодушка. - Ми з Лисичкою вказуватимемо вам дорогу.

- Ві-д-пу-с-ти.

  Алінка нахилилася і притисла долоню до землі. Холодушка зіскочила в траву, а потім зістрибнула на спину Рудої.

- Вперед! - скомандувала жабка, махнувши лапкою.

  І вони рушили.

  По дорозі до озера їм зустрічалися люди, які валяли дерева, інші щось копали, рилися в землі. Невеличкий загін їх обходив, намагався більше не попадатися їм на очі. 

  Попереду дорогу заступили густі зарослі ліщини. Руда з жабкою на спині шмигнула в саму гущу заростей. Вуж без жодних проблем проповз між гіллям. А Аліні з Гошею довелося продиратися між гілок, дівчинка навіть загубила кришку з прозорого китайського циліндра і розхлюпала трохи води. Вона боялася за рибок, щоб ті часом не випали, тому не зводила погляду з циліндра і не побачила, як вийшла на берег лісового озера.

— Стій, дівчинко!

  Аліна зупинилася. До неї дійшло, що з нею розмовляє не папуга, а хтось інший. Вона підняла погляд, і побачила, що прямо перед нею розкинулося невеличке лісове озеро. Береги болітця заросли високим очеретом, а вікові дуби обступили його так щільно, що навіть не пропускали до води сонячні промінчики, але ті якось продиралися між листочками і діставалися до води, де з радістю пірнали в неї, зігріваючи її своїм теплом.

— Хто зі мною говорить? — не могла зрозуміти Алінка.

— Я говорю до тебе, — пролунало за спиною у дівчинки.

  Аліна різко розвернулася. Позаду неї стояв равлик. Та не простий, а гігантський, майже з неї ростом.

— Відпусти рибок у воду, Алінко, — промовив спокійно Равлик. — Вони вже і так багато настраждалися. Їм там нададуть допомогу. Відпусти, будь ласка.

Вражена зустріччю з гігантським Равликом, Аліна мовчки підійшла до озера і перехилила прозоре відерце. Рибки разом з водою потрапили до озера і закружляли по поверхні води, радіючи волі. Пискарик виплив на поверхню і заплакав від щастя: