ОЛЕСЬ ІВРАК - Рятувальна МІсІя, ОЛЕСЬ ІВРАК

   Але! Зрозумів Гоша.

- До-по-мо-жі-ть, - проскрипів він по складах. Аліна завмерла. Не вірячи своїм вухам, дівчинка з подивом дивилася на свого папугу.

- Що? Що ти сказав? - перепитала вона у птаха.

- До-по-мо-жіть, - уже чіткіше вимовив Гоша. 

  І до Холодушки дійшло, що вона розуміє, що говорить цей дивний, яскравий птах, а птах розуміє її. В її маленькій, розумній голові блиснув промінчик надії. Надії на порятунок. Адже жабка вірила, що не всі люди погані.

- Рибки, - почала жабка розмовляти з дівчинкою через перекладача папугу.

- Ри-б-ки, - повторив Гоша.

- Гоша, - не могла нічого второпати, здивована Аліна. Вона не звертала ніякої уваги на квакання жабки, але була щаслива від того, що її Гоша таки заговорив. Хоч і каже щось дивне, не те, чого вчила його вона, але ж він говорить, хоч і якусь нісенітницю. - Що ти таке верзеш? Які рибки?

   Холодушка зрозуміла, що спілкуватися з дівчинкою буде не просто, і тому вона проквакала ціле речення:

- Я, Холодушка. Прийшла врятувати рибок, моїх друзів.

- Хо-ло-ду-ш-ка. Ри-бо-к, - повторив папуга.

- Що?! - вирячила очі Аліна. Папуга, який не хотів сказати і слова протягом декількох місяців, тепер ніс таку белеберду. - Що ти верзеш? Тепер жабка зрозуміла, що птах не може розмовляти реченнями. І це була проблема.

- Кажи їй, - звернулася до папуги Холодушка. - Жабка.

- Жа-б-ка, - прохрипів Гоша. Ошелешена, здивована дівчинка подивилася на свою долоню, на якій сиділа жабка. Потім на папугу.

- Добре, пташко, - похвалила Холодушка, Гошу.

- До-б-ре, - миттєво випалив Гоша. Схоже, йому сподобалося розмовляти.

- Та не кажи добре! - психанула жабка. - Це я, тебе похвалила.

- По-х-ва-лила, - прохрипів знову Гоша.

- Кого похвалила? - отетеріла Аліна. Дівчинка вже нічого не розуміла.

  І тут Холодушка зрозуміла, що весь план може провалитися, так і не почавшись. Що зайвого говорити не потрібно. Тому вона розпочала все з початку.

- Жабка.

- Жа-б-ка.

- Рибки.

- Ри-б-ки, - слухняно повторював папуга. Аліна нічого не розуміла, що діється з її папугою. Вона переводила здивований погляд з папуги на жабку, потім знову на папугу.

- Рятувати, - продовжувала Холодушка.

- Ря-ту-ва-ти, - повторював Гоша.

- Друзі.

- Д-ру-зі.

- Людина.

- Лю-ди-на.

- Спіймала.

- С-пі-й-ма-ла.

- Забрати.

- За-б-ра-ти.

- Додому.

- До-до-му.

- Озеро.

- О-зе-ро.

- Тато, сьогодні був на якомусь озері! - викрикнула ошелешена Аліна. - В лісі. Ловив рибу, - дівчинка перевела здивований погляд на жабку. - То це ти зі мною розмовляєш? Це ти його навчила розмовляти? Холодушка благально подивилась на папугу, вона нічого не зрозуміла з того, що сказала маленька людина.

- Ти-ро-з-мо-в-ля-єш, - проторохтів скоромовкою Гоша.

- Так!! - заволала Холодушка і підстрибнула на дитячій долоні.

- Т-ак, - переклав дівчинці папуга.

- Неймовірно! - аж задихалась від здивування Аліна. - Я розмовляю з жабкою.       Потім дівчинка подивилась на папугу.

- Ану запитай у неї, що я можу для неї зробити? - звернулась Аліна до птаха. І добре, що в цей момент її не бачили батьки, хто знає, що б вони подумали. - Чим можу допомогти?

- Чим-до-по-мо-г-ти? - у Гоші розмовляти виходило все краще і краще.

- Врятувати рибок, друзів, - з надією в голосі промовила жабка.

  І тут Гоша перевершив сам себе:

- В-ря-ту-ва-ти-ри-бок-дру-зів.

- Гоша, ти неперевершений, - похвалила папугу Аліна. - Як же це мені зробити? Як їх врятувати? Га? - вголос роздумувала вона. - Для початку потрібно їх знайти, - прийняла рішення дівчинка і попрямувала до кухні.

  На кухні не було нікого. Ні мами, ні тата, і кудись подівся старший брат Аліни. Прозоре відерце, яке тато замовив через китайський інтернет-магазин, стояло на столі. В ньому плавали рибки.

- Пискарику! - заволала Холодушка.

- Пи-с-ка-ри-ку, - продублював Гоша. 

  Пискарик почув крик подруги і кинувся до неї. Аж влип у скло, щось радісно кричав, очі сяяли надією на порятунок.

- Знайшла, - задоволено промовила Аліна. 

  Дівчинка схопила відерце і подивилась на жабку:

- Куди нам тепер? - впевнено запитала.

- Ку-ди-нам-те-пе-р, - папуга також не зводив очей з жабки.

- В ліс! - випалила радісно Холодушка.

- В-ліс, - перевів погляд на Аліну папуга.

  І дівчинка вибігла з будинку. Це була дивна картина. До лісу бігла маленька дівчинка, в одній руці вона тримала прозоре відерце з рибою, в іншій, на долоні сиділа маленька зелененька жабка. На худенькому дитячому плечі сидів величезний папуга. Дивна компанія, як на мене.

  Ліс зустрів їх прохолодою і затишком. Високі дерева з густими кронами створювали природний навіс, крізь який пробивалися лише тонкі промені сонця, освітлюючи м’який мох під ногами. Пташки співали свої мелодії, а десь у глибині лісу чути було дзюрчання струмка. Повітря було наповнене ароматом свіжої зелені та квітів, що росли уздовж стежки. Ліс здавався живим, кожен його куточок дихав таємницями і пригодами.

 

 

 

 

 

                          МАЛЕНЬКА ЛЮДИНА З ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ  

 

  Аліна швидко йшла вузькою лісовою стежиною. В одній руці міцно тримала прозорий циліндр з рибою, на долоні іншої сиділа жабка. Папуга на плечі ледь встигав нахиляти голову, ухиляючись від гілок.

  Стежина обірвалася. Закінчилася. Зникла. Дівчинка зупинилася.

- І куди далі йти?

  Жабка запитально подивилася на папугу.

- Ку-ди-йти, - проскреготав птах.

  Холодушка вказала напрямок витягнутою лапкою.

- Там такі хащі, - простогнала злякано Аліна.

- Ха-щі, - продублював для жабки Гоша.