ОЛЕСЬ ІВРАК - Рятувальна МІсІя, ОЛЕСЬ ІВРАК

  Холодушка наблизилася майже впритул до людини і сховалася за молоденький листочок лопуха. Роздивлялася. Думала, як діяти далі.

  Циліндр з рибками стояв поруч зі шкурою людини. Шкура лежала на травичці, біля дуба, в який врізалася людина на своєму вело-звірі.

  «Вони можуть скидати шкіру, — жабка була вражена, вона з жахом дивилася на великий шматок шкіри, що валявся під дубом. — Але під цією шкірою, у них ще одна», — дивувалася Холодушка.

  На траві лежала легка весняна вітрівка, темно-зеленого кольору, яку людина скинула, щоб та не заважала лагодити велосипед.

  «Але, — жабка продовжувала розвивати свою думку, — якщо людина її зняла, то вона може її і одягти».

  І Холодушка миттєво опинилася біля вітрівки. Застрибнула на неї. Знайшла доволі широкий розріз на шкірі і забралася до нього. Принишкла. Затаїлася.

  Це була кишеня. Глибока, простора кишеня, в якій було достатньо місця для жабки.

  Але ж Холодушка цього не знала, вона сиділа тихенько, мов мишка. Лячно було навіть рухатися, не те що виглянути. Вона нічого не бачила, але добре чула. Ось пролунав гучний, різкий, злий звук. Людина сердилася.

  Жабка не розуміла мови людей, якесь незрозуміле бурмотіння, дивні, гучні вигуки. Щось гучно забряжчало. Холодушка не втрималася і виглянула.

  Людина щось викрикувала і турляла своїми кінцівками-ногами свого двоколісного звіра. Злилася. Буцнувши декілька разів, зупинилася, звір перестав болісно бряжчати, лежав на траві не рухаючись.

  Різко розвернувшись, біловолосий пішов до жабки. Холодушка залізла на саме дно кишені і завмерла. Не дихала. Жабка відчула холодок у животику, коли людина підняла свою шкіру. Їй було страшно.

  У кишені лежало ще щось, щось квадратне, якась коробочка, від якої ішов неприємний запах. Цей їдучий запах залазив у ніздрі жабці, і та сильно захотіла чхнути. Холодушка терпіла, міцно затисла лапками носика і надула щоки.

  Це був запах тютюну.

  Людина підняла з землі свою вітрівку разом із жабкою в кишені.

  І тут Холодушка не витримала і чхнула. Потім ще. Ще. І ще. Як вона не намагалася прикритися лапками, але це було таки гучно.

  Людина зупинилася, засунула свою кінцівку в кишеню.

  Жабка ледве не зомліла від жаху.

  Людина взяла з кишені коробку і витягла її. Це була пачка з папіросками. Людина закурила. Коробка знову звалилася зверху на жабку. Холодушка виставила лапки і відштовхнула від себе отруйну штуку.

  Але людина нічого не відчула, нічого не запідозрила, підняла з землі свого скаліченого вело-звіра, повісила на кермо відерце з рибою і пішла, тягнучи зламаного велосипеда лісовою стежиною.

  Помандрувала разом з людиною, в кишені її вітрівки і Холодушка. Легше було на монстрах їхати, чим на людині. Страху натерпілась Холодушка, лапки тряслись, серце стугоніло. Але все обійшлось.

  За весь час їхньої подорожі Холодушка так і не насмілилася виглянути з кишені. Сиділа. Чекала, коли закінчиться подорож.

  І вона закінчилася.

  Знову болісно брязнув вело-звір. Людина знову зняла свою шкіру. Але на цей раз не кинула її на землю. Вона її на щось підвісила, і коли кроки людини затихли, Холодушка обережно визирнула з кишені.

  Вона знаходилася всередині помешкання людини. Величезні кімнати, незнайомі предмети. Хоча деякі були і схожі на їхні, такі як стіл, стільці, але набагато більші за розміром.

  Подивилася вниз, далеченько до землі, хоч там і земля якась дивна, але вона ризикнула і вистрибнула з кишені, використавши коробку як опору. М’яко приземлилася на підлогу. Шльоп! І тут, тут її хтось схопив.

                                      ДІВЧИНКА З ДОБРИМ СЕРЦЕМ

  Аліна гралася на вулиці зі своїм папугою, намагаючись навчити його розмовляти. Але впертий папуга ніяк не хотів вчитися.

- Скажи, Аліна, - терпляче продовжувала дівчинка. Папуга мовчав.

- Скажи Гоша, - назвала ім’я папуги Аліна. Але папуга не хотів казати навіть своє ім’я.

- Скажи сир, - вже сердилася дівчинка.

   Алінині слова відскакували від папуги, як горох від стіни. Не хотів Гоша вивчати науки. І коли Аліна почула, що повернувся тато з риболовлі, то вона кинула свої заняття, схопила птаха і кинулася до хати. Перед хатою лежав поламаний велосипед. Дівчинка оббігла його і піднялася на крильце. 

  Вскочивши у передпокій, Аліна побачила, як із татової вітрівки, прямо з кишені, вистрибнула жабка і ляпнулася прямо на підлогу. Маленька, зелененька жабка сиділа самотньо на підлозі посеред кімнати і злякано озиралася довкола.

- Жабка! - верескнула Аліна і вхопила Холодушку.

- Гоша, - звернулася дівчинка до папуги, простягаючи на долоні жабку. - Я знайшла тобі товариша. Тепер тобі буде веселіше вчити слова. А в мене з’явиться ще один учень у класі. 

  Холодушка безпомічно вертіла головою. Вона не розуміла, що говорить ця істота з довгим білявим волоссям і лагідною посмішкою на обличчі. Жабка не знала, що їй робити далі. Як рятувати свій Світ, Ліс, Пискарика, і в кінці кінців себе.

- Покажу татові, - весело сказала Аліна. 

  Холодушка зрозуміла, що її зараз понесуть до тієї білявої людини, що принесла її сюди. Жабка знала, що тоді для неї буде біда, що добром це все не закінчиться, і на все горло заволала:

- Допоможіть!  

   Дівчинка, звичайно, нічого не зрозуміла. Вона тільки почула, як голосно заквакала жабка.