ОЛЕСЬ ІВРАК - Рятувальна МІсІя, ОЛЕСЬ ІВРАК

- Допоможи! Врятуй!

- Я?! - розгубилася жабка. - Як? Що я можу зробити? - шепотіла Холодушка.

- Ти зможеш, - стогнав Ліс. - Зможеш, Мандрівнице.

  Холодушка рознервувалася, шукала поглядом людей з двоколісними звірами. Не знаходила їх. Запанікувала.

- Загубила! Проґавила! Втратила! - у жабки на очах з’явилися сльози. Раптом з густих заростей вискочив їхній Рудий Лис і закричав:

- Зстрибуй мені на спину та міцніше тримайся. Доженемо.

  Жабка після вчинку Криси вже нічому не дивувалася. Мовчки за стрибнула на спину Рудої. Лис помчав, мов навіжений, віртуозно петляючи поміж вікових дерев. Вискочив на галявину, вся галявина була завалена деревами. Люди тут снували, немов мурахи в мурашнику. «Де їх стільки взялося? - дивувалася Холодушка. - Як вони сюди потрапили?». У всіх цих людей була якась яскраво-помаранчева шкіра, а в руках вони тримали маленьких, але дуже злих звірів. Ці звірі так і рвалися до дерев, гарчали, ричали, а коли їх підносили до якогось дерева, то ті з люттю накидалися на величезного, сильного Дуба. Їхні гострі зуби рвали велета-діда так, що з нього аж стружка летіла. Столітній дід терпів, напружив міцну кору-кожу, притис віти до стовбура і терпів. Але ненаситні звірі не відставали від старезного Дуба, і велетень болісно заскрипівши, із стогоном упав на землю. Упав, ламаючи віти-руки, відриваючи гілочки-діточки, гублячи листочки-онучки. Затих.

- Що вони роблять?! - сичала сердито лисиця. - Як таке можливо взагалі? Вони ж дерева. Завдяки їм ми дихаємо.

   І тут Руду побачили люди. Закричали, замахали руками. Деякі з них покидали свої звірі-пили і похапали якісь блискучі, чорні палиці. Направили їх у бік Рудої і Холодушки.

- Що вони роблять? - занервувала лисиця.

- Не знаю, - голос жабки тремтів.

- Ти ж була у їхньому світі. Повинна знати. 

  Але відповісти Холодушка не встигла. Щось гучно загриміло, неначе грім шарахнув серед ясного неба. Руда зойкнула і закульгала. Жабка побачила, як з передньої лапки лисички тоненькою цівкою стікає кров.

- Тебе поранено, лисичко!

- Люди чимось уцілили. Болить. Бігти більше не зможу. Вибач.

- Зупиняйся, - розхвилювалася жабка. - Я зістрибую.

- Сиди ще. Тримайся міцніше. Треба від них відірватися. Знову прогриміло.     Холодушка краєм ока побачила, як з чорних, блискучих палок, «це були рушниці», пішов дим. А що таке дим, вона пам’ятала добре. Небезпека. Лисичка притисла вуха, напружила задні лапки і стрибнула у густі зарості ліщини. Їм услід знову прогриміло. На голови лисички та жабки посипалося збите кулями гілля ліщини. Лисичка ще трішки пробігла, спустилася у глибокий ярок і знесилена впала. Холодушка встигла вчасно зістрибнути.

- Все, більше не можу, - застогнала Руда, зализуючи рану на лапці. - Далі якось сама наздоганяй.

- Не потрібно нікого наздоганяти, - зашипіло щось над головами Холодушки та лисички. 

  Жабка з лисичкою задрали голови. І жабка його впізнала. Вона впізнала те дивне створіння без лапок і з довгим хвостом, яке налякало її біля джерела. Це був Вуж.

- Вони там, - не звертаючи уваги на здивовану жабку, Вуж показав своїм хвостом у бік високих кущів. - За тими кущами лагодять своїх дивних звірів.

- І що з ними сталося? - поцікавилася лисичка.

- Я звалився з дерева прямо одному на голову. Білявому. Те створіння перелякалося так, хоч на мою особисту думку, воно значно страшніше за мене. Так от. Воно нещасне врізалося у товстелезного Дуба. Нехай уже мене вибачить дядечко Дуб. Розтовкло свого носа об кам’яний стовбур Дуба. Нехай мене вибачить дядечко Дуб, але воно ще й зламало об дуба свого звіра.

- А рибки!? - зойкнула Холодушка. - Що з рибками?

- Та плавають, - просичав Вуж. - Що з ними станеться? Холодушка благально подивилася на Вужа.

- Ти, будь ласка, приглянь за Рудою. Добре?

- Не переживай, - махнув кінчиком хвоста Вуж. - Ми впораємося. Іди, рятуй свого друга. І наш Світ. Не розумію. Як вони могли тут з’явитися? Як хазяйка таке допустила?

- Не знаю, - сумно відповіла жабка. - Але потрібно все з’ясувати. Щось сталося з Хазяйкою. Щось страшне. Але спочатку Пискарик.  І жабка швидко застрибала в чагарники.

                                  ВОНИ МОЖУТЬ СКИДАТИ ШКІРУ

  Людина схилилася над своїм зламаним монстром. Намагалася крутити зігнуте колесо, монстр скрипів, пищав, але не рухався. Людина сердилася, била свого двоколісного звіра. Знову намагалася щось полагодити. Не виходило.