Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

Схоже, аути «сотого» ліцею воліють виживати поодинці.

Решта мовчки дивляться, але мені достатньо одного погляду, від якого хочеться закритись руками, сховатись під парту. А краще, вискочити в коридор і бігти поки вистачить сил.

Нікіта подається вперед і угвинчується в мене шокованим поглядом. Його губи беззвучно вимовляють моє ім'я, а в мене долоні знову вкриваються липким потом.

Я готувалася до цієї зустрічі, щойно дізналася, що Топольський навчається в «11-Б». Але не думала, що серце буде так шалено стукати, а підлога під ногами перетвориться на палубу корабля, що потрапив у десятибальний шторм.

Нікіта дивиться, я стою і не можу зрушити з місця. 

— Маша, я ж сказала, сідай, — чую, як крізь вату, голос куратора.

— Вона ще й глуха, — смішок з боку. Ну так, у нас же сім'я. 

— Це вона Топольського побачила, — каже глузливо дівчина біля вікна і повертається до дівчини, з якою сидить Нікіта. — Дивись, Мілено, відвадить окастик твого Ніка!

Дехто з дівчат пирскає, мабуть, загальною любов'ю Мілена не користується. Вона стріляє в ту, хто говорив, неприязним поглядом, але мовчить. 

Нікіта теж мовчить, і в мене починають горіти щоки.

Пробираюся на своє місце. Кураторка вказала на стілець поруч із Севою. Елітних не садять з аутами?  

Серце пропускає удар за ударом із такими труднощами, ніби кожний раз — останній. Все-таки, мені не здалося. Все-таки, вони разом, і Мілена дівчина Топольського. 

Не можу не визнати, що виглядають вони ідеально. Мілена дуже вродлива, а ще й доглянута, наче кожен ранок починає з салону. Хоча, може й починає, звідки мені знати.

Для такого, як Нікіта, це важливо, бо тепер у його очах я явно бачу розчарування.

Він, напевно, думав, що це наша з мамою квартира, коли привів мене додому. 

— Ти донька нашої нової англійки? — поблажливо зглядається Мілена і обдаровує мене вичікувальним поглядом.

— Маша дочка Зарічної Дар'ї Сергіївни, вашої нової вчительки англійської мови, — відповідає за мене кураторка. — Міло, а ти знову пересіла? 

— Мені там погано видно, Олено Ігорівно.

— Ну тоді ти сідай до Голика, ближче до дошки, а Маша нехай сяде до Нікіти. 

— Ні, — злякано підхоплююся, і бачу, як змінюється в обличчі Топольський, — будь ласка, можна мені на першу парту? Я справді погано бачу.

— Гаразд, Машо, сиди з Севою, — співчутливо киває кураторка. — А ти, Міло, марш на своє місце. І щоб я тебе не бачила біля Топольського. Алісо, поміняйся з нею.

Мілена — вона, виходить, Міла? — міняється місцями з такою ж доглянутою блондинкою. Нікіта не звертає на них жодної уваги і продовжує свердлити мене поглядом. Сідаю за стіл і відчуваю потилицею цей погляд.

Так, Топольський, я аут. Я не живу в елітній «вежі» престижного житлового комплексу. Я одягнена в одяг, куплений на розпродажі. І я дуже, дуже намагаюся забути, як ти поцілував мене в ліфті.

* Від англ. оut — поза, з

**людина, яка багато часу проводить за комп'ютерними іграми (сленг).