Voron - Дім Жахів, Voron

— А як же Сергій? — запитала вона, її голос звучав так, ніби вона усвідомила, що їхня дружба піддалася випробуванню.
Олексій знав, що у них немає часу на роздуми. Він подивився їй в очі, і в цей момент вони обоє зрозуміли, що їхня єдина надія — об'єднатися, щоб вижити в цьому жахливому місці.
— Ми його знайдемо, — промовив він, намагаючись вкласти в ці слова впевненість. — Але зараз потрібно покинути цю кімнату.
Зібравшись з духом, вони знову почали підходити до дверей, готуючись зіткнутися з тим, що чекає їх за межами.

ЖАХ НА ПОРОЗІ

Марина та Олексій, зібравшись з силами, обережно відкрили двері і вибралися в коридор. Серця їх калатали, і вони трималися за руки, готові зіткнутися з тим, що їх чекає.
— *Давай подивимось, що там, — пошепки запропонував Олексій, намагаючись не видати свого страху.
Коридор був тьмяно освітлений, але звук, що доносився з сусідньої кімнати, немов розривав тишу. Їхні кроки були тихими, але кожен шурхіт підлоги здавався оглушливим у цей момент.
Коли вони наблизилися до відкритого дверного отвору, їхні очі зустрілися з жахливою сценою: у кімнаті, повній тіней і спалахів блискавок, стояв монстр, що розправлявся з іншою парою героїв — Анною та Дмитром.
Створіння було величезним, його луски переливалися у світлі блискавок, а очі горіли, як вогні пекла. Воно стискало Дмитра у своїх жахливих лапах, не дозволяючи йому вирватися, а Анна, кричав від страху, намагалася відштовхнутися від нього, але її крики були заглушені, ніби їх ніхто не чув.
— Боже, що відбувається?! — прошептала Марина, її голос тремтів від жаху.
Олексій стояв, не в змозі відвести погляд від сцени. Вони обоє були паралізовані страхом, спостерігаючи, як монстр насолоджується муками своїх жертв.
— *Ми не можемо цього допустити! — промовив Олексій, його голос став твердим, незважаючи на страх. — Нам потрібно врятувати їх!
Але поки вони стояли в замішанні, створіння різко повернулося до них, його жахливі очі засяяли в темряві.
— *Дивіться, хто прийшов, — промовило воно, його голос звучав як відлуння з безодні. — Ви так любите спостерігати?
Марина відштовхнулася, коли монстр подивився на них. Жах охопив її, і вона відчула, як її ноги підгинаються.
— Тікаємо! — закричав Олексій, і, не роздумуючи, він потягнув Марину за собою назад у коридор.
Вони бігли, не звертаючи уваги на звуки позаду. Лише крики і стогони, які продовжували лунати, поки вони втікали від цієї жахливої реальності.
— Ми не можемо залишити їх! — закричала Марина, але її голос був сповнений паніки.
— *Ми нічого не можемо зробити, — відповів Олексій, хапаючи її за руку. — Ми повинні знайти вихід!
Вони знову побігли коридором, сповненим тіней і страху, їхні серця билися в унісон, поки вони шукали спосіб покинути цей ад.

ОСТАННЄ МИТЬ 

Анна та Дмитро, міцно тримаючись за руки, стояли лицем до лиця з жахом. Очі Дмитра були сповнені рішучості, але в них також миготіла паніка. Він міцно стиснув руку Анни, наче це могло дати їм силу.
— *Ми зможемо вибратися, — промовив він, хоч його голос тремтів. — Я не дам йому тебе забрати!
Анна, хоч і боялася, усміхнулася йому крізь сльози. Але в той момент, коли вони подивилися одне одному в очі, в повітрі повисло відчуття неминучості. Створіння, ревнувши, підняло одну зі своїх довгих щупалець і опустило її на Дмитра.
Він спробував ухилитися, але було вже занадто пізно. Створіння схопило його, піднявши над землею, немов ляльку. Анна закричала, її голос пронизав тишу, як холодний вітер, що проникає в серце.
— Дмитре! — вигукнула вона, її голос тріщав від страху. Вона спробувала кинутися до нього, але інша рука створіння перегородила їй шлях.
Монстр, посмішка на його спотвореному обличчі, подивився на них, як на двох наляканих тварин, що потрапили в пастку. Змішання страху і болю наповнило кімнату, коли він почав стискати руку Дмитра, і той видав мучений крик.
Анна не могла відвести погляд від них, її світ руйнувався на очах. Вона потягнулася до нього, її рука тягнулася в безповітряний простір, але створіння було занадто сильним.
— Не відпускай мене! — закричав Дмитро, його очі наповнилися слізьми. Він намагався утримати зв'язок, але його хватка слабшала.
Монстр з силою потягнув його до себе, і в момент, коли їхні руки роз'єдналися, Анна відчула, як щось зламалося всередині неї. Вона знала, що втрачає його. Час зупинився, і її крики перетворилися на беззвучний жах, коли вона побачила, як Дмитро зникає в тіні, його тіло скривилося від страху.
— Анна! — його голос лунав у її голові, коли він зник за межами її досяжності.
Створіння, завершивши свою жахливу роботу, обернулося до Анни, і в цей момент вона зрозуміла, що вже не може втекти. Її ноги підгиналися, і страх охопив її, немов кільце.
— Тепер ти одна, — промовило створіння, його голос був сповнений злорадства.
Анна, заплакана та розбита, впала на коліна, розуміючи, що все, що вона любила, було втрачено. Її серце стискалося від болю, коли створіння наблизилося, і в момент, коли вона поглянула в його жахливі очі, вона зрозуміла, що її загибель вже неминуча.
Зітхаючи, вона закрила очі, готуючись до неминучого, коли тінь монстра окутала її, занурюючи в безодню жаху.
Анна сиділа на підлозі, її серце калатало в грудях, немов дикий звір, що прагнув вирватися на свободу. Страх стискав її, як невидима рука, і вона відчувала, як холодні краплі поту скочуються по спині. У голові лише одне питання: Чому це відбувається?
Вона обернулася, і її погляд упав на Дмитра, який відчайдушно намагався вирватися з лап монстра. Його очі, сповнені жаху, шукали її, і це змушувало її серце розриватися. Вона хотіла закричати, але голос не піддавався; натомість у горлі накопичилася гіркота і передчуття втрати.
Монстр, високий і вигнутий, був втіленням її найгірших кошмарів. Його луска сяяла під світлом, немов відображення місячного світла в чорній воді, а його очі, повні злорадства, світилися, як вогні в темряві. Кожен його крок видавав звуки, наче світ навколо нього дрижить від страху.
Анна сиділа на підлозі, її серце калатало в грудях, немов дикий звір, що прагнув вирватися на свободу. Страх стискав її, як невидима рука, і вона відчувала, як холодні краплі поту скочуються по спині. У голові лише одне питання: Чому це відбувається?
Вона обернулася, і її погляд упав на Дмитра, який, до її жаху, вже не рухався. Він лежав на підлозі, його очі були широко відкриті, але в них більше не було життя.