Voron - Дім Жахів, Voron

Кирило закрив книгу, яку тримав у руках, і відчув, як його охоплює тривога. «Я не можу залишатися тут довше», — з жахом думав він, готуючись залишити свою кімнату.

Марина, відчуваючи, як холодне повітря проникає в її затишне укриття, встала і намагалася закрити вікно. «Ні, я повинна залишитися тут», — переконувала вона себе, хоча розуміла, що це неможливо.

Сергій, згадуючи про свої страхи, також встав, відчуваючи, як усе навколо наповнюється напруженням. «Ми не можемо залишатися наодинці. Нам потрібно зібратися разом», — промовив він, хоча сам не знав, що саме повинно статися.

Коли вітер почав завивати, наче попереджаючи їх, герої зрозуміли, що ця ніч може стати для них вирішальною. За межами їхніх кімнат бушувала буря, і здавалося, що з нею прийшло щось значно страшніше, ніж просто погана погода.
Їхня ілюзія безпеки розвіялася, як дим. Кожен із них усвідомив, що в цьому таємничому готелі вони не просто гості — вони стали частиною чогось більш зловісного, що чекає на них у темряві.
«Щось наближається», — подумав Олексій, і його страх, як темна тінь, охопив його з головою.

ЗАНУРЕННЯ В ТЕМРЯВУ

Раптово, немов сама природа вирішила втрутитися в їхній світ, у готелі вимкнуло світло. Яскраве сяйво свічок потьмяніло, і кімната занурилася в темряву. Звуки дощу і грому стали єдиними супутниками, наповнюючи тишу тривожним шепотом.
Олексій притиснувся до стіни, намагаючись знайти хоч якусь опору. «Що відбувається?» — його думки металися, і страх охоплював його все сильніше. Він підняв руку, щоб закрити очі від різкого переходу в темряву.
Наташа, перебуваючи у своїй кімнаті, відчула, як серце забилося швидше. «Це не може бути випадковістю», — подумала вона, встаючи з ліжка і прямує до дверей. Вона спробувала відчинити їх, але двері не піддавалися.
Кирило стояв у вікна, відчуваючи, як темрява заповнює простір. Він намагався зосередитися на звуках навколо, але вони почали здаватися йому спотвореними та загрозливими. «Щось не так», — пробормотів він, спостерігаючи, як блискавки розривають темряву.
Марина в паніці кинулася до вікна. «Ні, ні, ні!» — закричала вона, коли вітер вдерся в її кімнату, змушуючи рослини колихатися. Раптово її осінило: «Де всі?»
Сергій, відчуваючи, як навколо зростає напруга, залишив свою кімнату. «Мені потрібно знайти інших», — подумав він, прямує по коридору, який тепер занурився в темряву. Кожен крок змушував його серце бити швидше, а страх став майже відчутним.

По коридорах лунало скрипіння підлоги, і з кожним кроком відчуття, що за ними хтось спостерігає, наростало. Ззовні дощ лив ще сильніше, а вітер завивав, наче намагаючись пробратися всередину, принісши з собою щось зловісне.
Коли Сергій нарешті вийшов із свого номера, він помітив, що інші двері також були відчинені. Він тихо покликав:
— Наташа? Олексій? Марина? Кирило?
Але відповіддю йому була лише тиша, наповнена гулом бурі за стінами готелю. На мить йому здалося, що він почув тихий шепіт — неясний, спотворений, ніби хтось кликав його по імені.
Серце Сергія заколотилося, і він продовжив рухатися вперед, кожен крок змушував його відчувати, що він наближається до чогось, що не можна зупинити.
Сергій, напружений і насторожений, направився до холу. У міру того, як він просувався вперед, звук скрипіння підлоги за його спиною змушував його відчувати, ніби хтось іде за ним. В його голові кружилися тривожні думки: «Де всі? Що сталося з електрикою?»

Коли він нарешті увійшов до холу, його охопило відчуття безнадійності. Великі вікна, колись прозорі, тепер лише відображали темряву. Меблі виглядали більш загрозливо в напівтемряві, а світло свічок, розставлених по кутах, створювало ще більш зловісну атмосферу.
Олексій вже був тут, стоячи біля каміна, який, незважаючи на бурю ззовні, не горів. Він стурбовано дивився в темряву, коли почув кроки Сергія.
— Ти теж тут? — запитав він, повертаючись. — Що сталося зі світлом?
— Не знаю, — відповів Сергій, сідаючи на стілець. — Я шукав інших. Потрібно зібратися разом.
Невдовзі до холу увійшли Наташа і Марина, обидві з тривожними виразами на обличчях.
— Я намагалася відкрити свої двері, але вони заїли, — сказала Наташа, поправляючи волосся. — Здається, тут щось не так.
— Я відчула, як вітер увірвався в кімнату, — додала Марина, тремтячи від спогадів. — І вікна відкрилися самі по собі. Це було жахливо!

Тут з’явився Кирило, його обличчя було блідим.
— Що за чортівня тут відбувається? — вигукнув він. — Це не просто погана погода. Це ніби щось прийшло в цей дім!
Герої зібралися разом, їхні очі шукали підтримку одне в одному. Холодне повітря, що проникає в хол, лише підсилювало напругу.
— Ми повинні з’ясувати, що відбувається, — промовив Олексій, підводячись на ноги. — Розділятися не варіант. Нам потрібно залишатися разом, поки не стане гірше.
Наташа кивнула, її обличчя осяялося рішучістю.
— А якщо це створіння тут? Що, якщо воно чекає, коли ми впадемо духом?
Сергій подивився на неї, не бажаючи показувати, як сильно її слова вплинули на нього.
— Ми просто повинні бути обережними. Давайте знайдемо Елазара. Він щось знає, — запропонував він. — Може, в нього є план або пояснення того, що відбувається.

У цей момент пролунав новий тріск, і двері холу з грохотом захлопнулися, залишаючи героїв у безодні темряви, затягнутій дощем і страхом.

«Щось наближається», — подумав Олексій, і його страх знову, як темна тінь, охопив його з голови до ніг.
Коли герої зібралися в холі, тиша навколо ставала все більш гнітючою. Раптом, на фоні грому та зливи, вони почули неясний шепіт, що доносився з темного кута кімнати.
Олексій, відчуваючи мурашки по спині, тихо промовив:
— Ви це чуєте?
Серця всіх забилися швидше. Звуки ставали все звичнішими, і незабаром з тіні вийшла фігура.
Це було створіння, невидиме раніше, немов зшите з темряви і мороку. Його очі світилися жахливим світлом, а тіло було покрите чорними, як ніч, шорсткими лусочками. Воно рухалося з грацією, яка суперечила його страшному вигляду, і кожен його рух викликав дрож.
— Що це?! — вигукнула Наташа, відступаючи назад.
Створіння стояло на місці, спостерігаючи за ними з цікавою, немов оцінюючи, хто з них стане його жертвою. Раптово його голос, глибокий і резонуючий, заповнив хол:
— Ви прийшли сюди за своєю волею… І тепер я пожираю ваш страх.
Герої, охоплені жахом, почали панікувати.
— Не підходьте до нас! — закричав Кирило, але його слова звучали слабше в умовах наростаючої паніки.
В цей момент двері холу захлопнулися з оглушливим тріском, а вікна, ніби вперто слідуючи командам створіння, почали закриватися.
— Що відбувається?! — закричав Сергій, розуміючи, що їхні шанси на порятунок стрімко тануть.
Олексій, відчуваючи, що все навколо починає нагріватися, швидко оглянувся:
— Нам потрібно розділитися! Ми не можемо залишатися разом, інакше воно нас усіх зловить!
Наташа кивнула, її обличчя було блідим від страху:
— Правильно. Нам потрібно знайти вихід. Може, в одній з кімнат знайдеться щось, що допоможе нам!
Створіння, відчувши їх паніку, зробило крок уперед, і його очі засяяли ще яскравіше.
— Розділіться, і я зможу насолоджуватися кожним вашим страхом поодинці, — прогримів його голос.
Герої, збуджені і перелякані, почали розбігатися по коридорах, усвідомлюючи, що єдиний шлях до порятунку — це втекти від цього жахливого створіння.
Олексій і Марина направилися до сходів, Кирило і Наташа вибігли в інший коридор, а Сергій, вирішивши перевірити кухню, побіг у протилежному напрямку.
Коли кожен з них опинився у своєму власному мороці, шум грому і завивання вітру змішалися з їхнім серцебиттям, а страх, як тінь, слідував за ними в темряві.
Сергій, кинувшись у коридор, відчув, як холодний вітер пронизує його до кісток. Він швидко повернув за кут і попрямував до кухні, сподіваючись, що там зможе знайти щось корисне — можливо, ніж або інший предмет для захисту.
Коли він увійшов на кухню, навколишній морок став ще більш гнітючим. У тусклому світлі, що пробивалося через брудні вікна, він побачив стару меблі та покинуті каструлі, які, здавалося, зберігали в собі історії давно минулих днів. Проте тепер це місце виглядало похмуро і занедбано.
— Тут нікого немає… — прошептав він, відчуваючи, як його страх починає переростати в відчай.
Сергій повільно підійшов до столу, на якому лежали кілька кухонних приборів. Раптом роздався різкий тріск, і з-за повороту почувся звук, який змусив його серце замерти — це був знайомий звук, який він чув у холі, коли створіння вийшло з тіні.
Повернувшись до дверей, він побачив, як у неї повільно входить створіння. Воно було ще ближче, ніж він міг собі уявити. Його жахливі очі горіли, як факели, а темні, слизькі лусочки відображали тускле світло, створюючи зловісну ауру.
— Ти один? — промовило воно, його голос був подібний до хрипу застиглого металу. — Який вдалий випадок…
Сергій відступив назад, спіткнувшись про старий табурет і падаючи на підлогу. Він намагався піднятися, але ноги, здавалося, не слухалися.
— Ні! Будь ласка, не підходь! — закричав він, відчуваючи, як страх охоплює його, як крижані щупальця.
Створіння зробило крок уперед, і його усмішка, широка і зловісна, оголила гострі, як ножі, зуби.
— Я відчуваю твій страх, він такий смачний, — промовило воно, і його голос звучав, як тріск дерева під вагою вантажу. — Ти не зможеш сховатися від мене, маленький герой.
Сергій, зібравши всю свою силу, встала на ноги і кинулася до задніх дверей. У цей момент він відчув, як холодний вітер за спиною змусив його замерти, і він обернувся. Створіння вже було зовсім поруч, і його жахливий погляд пронизував його наскрізь.
Серце Сергія колотилося в грудях, і він, не замислюючись, розчинив двері і вибіг у коридор, залишаючи кухню позаду. Він відчував, як страх, мов темна тінь, переслідує його на кожному кроці.