Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 3

Дорога до будинку сімейства зайняла всього лише тридцять хвилин. Увесь час поки вони їхали Євген сердито зиркав в дзеркало заднього виду на сидіння, які займали його мама та її нова знайома.

Вона не подобалась йому. Ця Тася. Її ім’я здавалось йому несправжнім. Чоловік досі був впевнений, що його мати зробила помилку запросивши незнайомку, в якої були нібито проблеми, в будинок, в якому жив її онук.

В’їжджаючи у ворота, він припаркував машину під невеликим навісом, де поруч стояло вже два автомобілі його братів.

— От ми й приїхали, — щебетала жінка, розтягуючи губи в посмішці,  в той час, як  її син з силою закрив дверцята автомобіля. 

Це було дивним. Такі, як він сильно опікувались своїми автівками, а тут грюкнув і навіть не обернувся. Євген поводив себе ніби підліток в якого саме почався перехідний період. Дозволяв собі грубіянити матері, та ще й при сторонніх людях.

Тасі він не сподобався. Дівчина навіть дивувалась тому, як в такої приємної та ввічливої жінки міг народитися такий прикрий син. Їй навіть стало її шкода.

— Виходимо, дамочки,— сказав він їм, заглядаючи через багажник в салон автомобіля.

Марія Олександрівна, схопивши свою сумочку, поспішила, крокуючи до сходинок біля яких обернулась, махаючи Тасі.

Сама ж дівчина залишилась біля автівки, спостерігаючи за Євгеном та за тим, як він забирав покупки своєї матері, складаючи численні пакети біля її ніг.

— Слухайте, — спокійно мовила вона. — Я не обманювала вашу матір. У мене немає причин вас грабувати чи ще якимось іншим способом завдавати шкоди вам чи  вашій родині. 

— Справді? — скептично відгукнувся чоловік, закриваючи дверці багажника. — Тоді чому вона, не знаючи вас, так активно наполягає на тому, аби я і вас сюди привіз?

— Звідки мені це знати? Можливо тому, що ваша мама хороша людина? — дівчина не те питала, не те констатувала факти.

— Мені не подобається її витівка, — ну хоч чесно зізнався,  а не став влаштовувати пакощі. 

— Повірте, мені також. Я могла піти в готе…

— О,  справді? То чому ж ви тут? Чому не переконали в цьому мою матір? Ви - єдина хто виграє від її наївності, — чоловік став навпроти Тасі, зазираючи їй у вічі та сердито вимовив. — Я не спускатиму з вас очей.

Дівчина важко ковтнула, не очікуючи відкритої неприязні. Те, що йому не подобається її присутність на його території - він вже повідомив, але ж, ну  не міг він бути настільки товстолобим, щоб так спілкуватись з чужими жінками? Чи міг?

— Тасічка, сину, не баріться там, — притримуючи свого капелюха гукнула їх жінка та махнула рукою.

Вони йшли пліч-о-пліч, майже доторкаючись один до одного. Чоловік не давав Тасі й кроку лишнього зробити. Дотримувався власного слова, стежив за нею, ну дуже пильно.

— Ау, є хто вдома, — крикнула з порога Марія Іванівна і з другого поверху, мов шалений вихор спустився маленький хлопчик. Він мов дзига крутився біля бабусі, то на ручки просився, то відпустити його наказував. Загалом, поводився як звичайнісінька дитина.

Тася задивилась на цього чарівного білявого хлопчика, який однозначно своєю непосидючістю привертав до себе увагу. Євген, залишивши жінок у вітальні почимчикував на кухню, поніс туди  пакети з продуктами.

— Бабуся, бабуся, а що ти мені купила? — побіг за чоловіком хлопчик, але говорив з жінкою.

— Костик! От неслух малий, — почувся втомлений голос жінки, що лунав звідти, звідки прибіг і сам маленький. — Маріє Олександрівно, благаю вас, не давайте йому нічого солодкого. Він же їсти нічого не буде. Ой!

Жінка зупинилась, як тільки побачила незнайоме обличчя в будинку. 

— Привіт, — вона ввічливо посміхнулась,  і Тася віддзеркалила її посмішку, ніяково переступаючи з ноги на ногу.

— Олечко, це - Тася. Я її випадково зустріла. В дівчинки сталась біда. Вона поживе в нас деякий час, — звернулась та до невістки.

— Дуже приємно, — кивнула білява дівчина. На таку можна було й задивитись. Вона була худенькою, це перше, що кинулось Тасі в очі,  але воно й не дивно, з такою активною дитиною  довго не посидиш.

— Мені теж, — дівчина розглядала невістку Марії Олександрівни, підмічаючи її гарні риси обличчя. 

— А це Олька - моя невістка, дружина мого старшого сина Святослава. Він зараз на роботі,  приїде ближче до вечора. Тоді вже й познайомитесь. Ой, він такий роботяга. Все у справах. А сім’ї часу геть не приділяє.

—  На фермі зараз багато роботи, тому він завжди затримується, — додала Оля для Тасі, аби вона краще зрозуміла, а потім глянула поверх її голови, помічаючи щось, що їй явно не сподобалось.

— Женя! — крикнула в той  бік, де були середній син пані Марії та Костик. — Ти думаєш, я не здогадаюсь, що ти йому даєш? Ніяких чупа-чупсів! Вибачте.

Вона залишила свекруху з її гостею у вітальні,  а сама навіть не пішла, а побігла до двох неслухів.

— У вас така домашня атмосфера, — оглядаючись в будинку, мовила Тася.  Їй ще й досі було ніяково тут перебувати.

 Вони жили своїм життям і не варто було псувати його своєю появою, до того ж тоді, коли не всі були в захваті від такої ідеї. Це єдині думки, що крутились в голові дівчини, коли та роздумувала, що ж їй робити далі, окрім як познайомитися з іншими членами цієї родини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍