Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

— Почекай до вечора, коли це чортеня переверне будинок догори дриґом, — посміювалась жінка з Таїного розчулення дитинчатком. — От тоді й скажеш про свої враження.

— Не думаю, що хоч щось від цього зміниться, — щиро відповіла дівчина. — У вас прекрасний онучок. Це видно неозброєним оком. 

Жінка не стала заперечувати. Хоч як би вона не скаржилась на витівки Костика, але онука все-таки любила. 

— Ходімо я покажу тобі, де ти зможеш розміститись, — махнула вона дівчині, стараючись аби та розслабилась і перестала поводити себе скуто. Правду кажучи, Тася їй сподобалась. Хороша була дівчинка. Дарма тільки Женька її образив. 

— Ти не слухай, що каже Женя, — вже на останній сходинці повернулась  неї жінка. — Він завжди насторожений з чужими людьми. І знаєш, це я тому виною. 

Дівчина не розуміла, що саме хотіла донести їх господиня, але завбачливо кивала головою. Їй й досі було ніяково, не хотілось завдавати родині незручності та ще й змушувати їх виправдовуватись за чиюсь поведінку.

— Я все ж думаю, що вашої провини немає в тому, що ваш син з насторогою ставиться до мене. Я його розумію, — спокійно мовила дівчина, а в голові вже перебирала словами, які говоритиме завтра для того аби покинути їхній будинок.

— Я минулого року точно так само запропонувала допомогу одній дівчині, — раптом зізналась жінка, чим змусила Тасю нагострити вуха. — Так ця вертихвістка пробралась в кімнату мого молодшого сина - Ярослава і заявила, що він її зґвалтував. А потім виявилось, що вона ще всі коштовності, які були в його кімнаті з собою прихватила. Як ти розумієш, ніякого зґвалтування не було. І бути не могло.

Звісно кожна мати буде вигороджувати свою дитину і спочатку віритиме їй,  а не якійсь незнайомці, яку день назад привела в будинок.

Але, що як вона помилилась?

— Не дивись так, — посміхнулась жінка, помічаючи вираз обличчя Таїсії. — Ярик по хлопчиках.

— Тобто гей? — прочистивши горло, перепитала Тася. Вона поділилась з дівчиною  інформацією щодо орієнтації одного члена родини? Пані Марія так легко про це все розповідала, що складалось враження, ніби вона  приймає свого сина таким яким він є. 

Це заслуговує на похвалу.

— Так, люба. Він гей, — постукала її по руці жінка, а потім знову потягнула її за собою до одних з чотирьох  дерев’яних дверей. — Женя тоді дуже перенервував, адже саме він займався цим разом з поліцією. Тому не сердься на нього. Я поговорю з сином і він більше не посміє тебе образити. 

Марія Олександрівна відчинила кімнату, пройшовши всередину запрошуючи туди й свою гостю.

Спальня була світлою та просторою з невеликим балкончиком. Прозорі фіранки гойдались від легенького протягу, який утворили відкриті двері, змушуючи тепле повітря вдарити в обличчя.

Тасю вразило те, що вона бачила. Велике ліжко, навпроти якого висіло цікавої форми дзеркало, а під ним косметичний столик. Навіть крісло  з настільною лампою на журнальному столику теж тут було. Все було таким елегантним та лаконічним, видно було, що дизайн робили на совість.

— Я не ображаюсь на нього, тим паче він хвилюється за безпеку вашої родини. І це вартує похвали. І невістка ваша, схоже  хороша дівчина.

— Олька золота в мене. Мої хлопців так муштрує, аж гай шумить,  — і знову жінка подарувала Тасі теплу посмішку. — Ти можеш залишити речі в кімнаті, прийняти душ та спуститись на кухню. Ми з Олею тебе там чекатимемо. А поки приводь думки до ладу, дитино.

З цими словами Марія Олександрівна залишила Таїсію саму. І дівчина нарешті вперше полегшено видихнула за увесь день.