Ксенія Стрілець - Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець

Розділ 28

Аделіна

Історія Лідії та Джакомо наче вирваний шматок із сопливого серіалу, що вечорами дивиться моя мама. Один з тих, який я навіть за компанію з нею дивитись не можу, бо головні герої такі тугодуми, що кожного разу хочеться крикнути “ну скажи ти йому вже правду”, “ну куди ж ти тікаєш”, “ну зупини ж ти її”.

От і бабуля зустріла свого італійця, коли їздила з подругами на відпочинок. До речі, так само як і зараз, бо повертається вона саме з подорожі Грецією, де пробула не до кінця путівки, бо дуже поспішала влаштувати скандал колишньому.

Зустрілись, закохались, а потім виявилось, що у Джакомо є наречена. Лідія після такої новини повернулась до України так і не дізнавшись, що він розірвав заручини заради неї, а вона засліплена образою, так і не повідомила йому, що чекає від нього дитину. Одне маленьке непорозуміння, одне необережно кинуте слово, одне необачне рішення і життя звертає в зовсім інший бік. Той, в якому ти називаєш коханого чоловіка “помилкою молодості”, живеш в гуртожитку і сама виховуєш маленьку дитину. Але Лідія сильна, завжди такою була. От і зараз жартує, що тепер я зможу їздити до Риму і жити на халяву в маєтку Кости не сплачуючи за готель, раз він вже так налаштований підтримувати зі мною зв'язок. 

Як би вона не намагалась приховати свій стан за жартами, одне точно не приховаєш, а саме те що вона сама приїхала до маєтку з'ясовувати стосунки. Вона ж могла розпитати мене, у мене ж взяти і номер телефону і за нагоди подзвонити йому, але ж ні, вона скористалась можливістю, що була проїздом і випитавши у мене, наче для моєї безпеки, адресу приїхала влаштувати італійцю винос мозку.

Цікаво було б покопатись в голові самого італійця і дізнатись, що він думає про зустріч з Лідією через стільки років, і чому одразу не зізнався, що знає її, а почав здалеку, підбираючись через мене. Та на жаль це залишиться для мене таємницею, бо Коста не з тих хто буде розводити драми. В цьому я вже переконалась.

Навіть після такої феєричної появи Лідії, він залишався спокійним та ввічливим, здавалося, що його взагалі важко вивести з себе. Він був все ж таким привітним та уважним, говорив, як йому приємно було зі мною познайомитись, а також вибачився, що був змушений вдатись до хитрощів, щоб запросити мене до Риму аби знову побачити. Заразом перепросив і за втручання в наше особисте життя, коли найняв приватного детектива, аби дізнатись більше про нашу родину і впевнитись у своїх здогадках. А те, що Лідія сама примчала до нього, лише підтверджувало правдивість його інформації.

Денис вже чекав на нас біля видачі багажу, тримаючи за ручку свою похмуру, як і він сам, сіру валізу. 

Не знаю про, що вони з Костою розмовляли під тим деревом, та говорив переважно італієць, а Денис лише замислено кивав у відповідь. От і зараз він все ще був похмурим і мені це не подобалось, бо я знаю який він, коли усміхається і зараз мені цієї усмішки не вистачає. 

– Я викликав таксі і воно вже очікує нас на паркуванні.

– Дякую вам Денисе за пропозицію, та нас має зустріти Рома, – першою знайшлася з відповіддю Лідія, майже перебивши мене, коли я збиралась погодитись на пропозицію чоловіка.

Я не знала, що нас зустрічатиме тато, тому інформація, що злетіла з язика Лідії, була для мене несподіванкою, яка розбила останню надію поговорити з Денисом.

Відчайдушно кидатись йому на шию або запригувати до нього в автівку, я не збираюсь, та й не думаю, що за таких обставин це доречно. У нас ще буде можливість поговорити, коли він впорядкує думки й зрозуміє, що нічого страшного не сталося. Просто новина, яка нічого не змінить в моєму житті, а тим паче в його. 

– Радий був познайомитись з вами, Лідіє, – звертається до бабусі. – І з Вами, Аделіна. Дякую, що погодились допомогти мені, я це дуже ціную, – так само офіційно видає мені цю порцію дичини, наче ми з ним тільки те і робили, що вели перемовини цілодобово.

Серйозно? Дякую за допомогу? І що я маю на це відповісти? Єдина відповідь, що спадає мені зараз на думку “Дякую за офігенний оргазм”, але вголос вимовляю:

– І мені було приємно, Денисе… Вікторовичу, – простягаю руку і він тисне її у відповідь, не поспішаючи відпускати.

Насолоджуюсь його теплом і на якусь мить, навіть пролітає думка, що він зараз засміється, притягне мене до себе в обійми й поцілує. Але…

– Побачимось, – відпускає мою руку і йде до автівки.

Ви коли-небудь спостерігали, як падає кришталевий келих і розбиваючись об підлогу, розлітається на сотні маленьких кришталиків? Так от, щойно я впустила цілий набір таких келихів, але то не кришталики розсипались по підлозі, то моє серце розлетілось на друзки.

Стираю гіркий присмак розчарування і маскую сум посмішкою. Завжди спрацьовувало і зараз спрацює.

Тато теж вже чекає на паркуванні й радісно усміхається обіймаючи нас з Лідією по черзі. Коли ми займаємо свої місця в автівці, він запитує, як ми відпочили, але Лідія не поспішає розповідати про свій грецький відпочинок з подругами та невеличку італійську пригоду, а тому доводиться мені брати на себе роль оповідача, поки тато не запідозрив неладне раніше часу. 

Хоча тато і думає, що ми з Коваленко зустрічаємось, та зі зрозумілих для мене причин, я розповідаю лише про ті моменти, в яких не треба згадувати колишнього боса.

Мій настрій хоч і не дуже веселий, але я із запалом, на який лише здатна, враховуючи обставини, розповідаю про знайомство з родиною Коста, вуличні танці та фонтан, який має здійснити моє бажання, на що тато лише  посміхається. Я і сама бачу, що про такі звичні речі я розповідаю з більшим захватом, аніж коли приїздила з чергової подорожі, а все тому, що цього разу мене переповнювали емоції, яких я раніше не відчувала. Якщо точніше, то відчувала, але не всі одночасно і тоді вони не були пов’язані з ним, тим чиє ім’я я тепер боюсь називати, щоб не розплакатись.

Знаючи свою маму, впевнена, що вона не буде такою ж мовчазною, як тато, і буде намагатись дізнатись найдрібніші деталі моїх мандрів, а особливо якщо враховувати з ким я їздила і ким він мені доводиться. Тут головне не втратити пильність і не почати теліпати язиком більше ніж треба, бо те, що може здатись мені дрібничкою не вартої уваги, то для неї буде ласим шматочком інформації, яку вона ще довго може мені пригадувати. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍