Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

33

Юлія Володимирівна повернулася ще до кінця робочого дня, тож Катя зраділа, що затримуватися не доведеться. Проте після повернення керівниця одразу пішла до гендиректора. За кілька хвилин подзвонили з приймальні Павла Павловича та запросили і її.

Катерина поспішила виконати наказ, і за хвилину вже постала перед ясні очі керівництва.

- Заходь, Катерино. Присядь, - привітно кивнув генеральний директор, коли дівчина зазирнула до кабінету. - Ми тут з Юлею обговорюємо вкрай важливу справу, і нам не обійтися без твоєї допомоги.

Білявка нерішуче пройшла та сіла у крісло для відвідувачів. Вона потонула в м'якій шкіряній меблі, але не дозволила собі розслабитися, пам'ятаючи, що покликали саме її для вирішення якогось питання. Тому розмістившись, приготувалася слухати.

- Отже, моя люба, - звернувся Павло Павлович до Катерини, - в нас з Юлею виникла суперечка через тебе.

Брови дівчини здивовано поповзли по лобі.

- Я щось не те зробила?

- Навпаки. Я хочу відзначити твої чудові організаторські здібності, які ти показала під час останньої конференції. Співробітники та гості були приємно вражені заходом. Я, до речі, також.

- Дякую, Павло Павловичу.

Хоч як намагалася Катерина втримати холоднокровність, але визнання від гендиректора змусило дівчинку всередині секретарки стрибати та весело плескати в долоньки: "У мене вийшло! У мене вийшло!" Це відбилося рум'янцем на щічках та блиском в блакитних очах.

Павло Павлович також усміхнувся. Дівчинка була дуже перспективна... і дуже гарна. "Ех, був би я хоч на десять років молодшим..." - грішним ділом подумав чоловік, але вголос промовив.

- Ти, звісно, знаєш про нинішню ситуацію в рекламному відділі, - дівчина напружено кивнула. - Я хочу, щоб ти допомагала Маринці в поточному проєкті. Юля погоджується зі мною, що твоя допомога там буде доречною, але категорично відмовляється віддавати тебе до рекламного відділу. Тому я маю намір запропонувати тобі, Катю, суміщати посади.

- Але ви нещодавно доручили мені нову роботу, - спробувала заперечити Юлія Володимирівна.

- Так, я пам'ятаю про це. Саме тому не забираю важливу людину, - знизав плечима Павло Павлович так, ніби кажучи "я ж такий великодушний". - То як? Ти згодна?

І в цю мить Катруся зрозуміла, що не важливо, що вона відповість, генеральний директор все заздалегідь вирішив і під прикриттям "перемовин" робить вигляд, що дає жінкам вибір. Секретарка глянула на свою керівницю. Та роздратовано втупилася у вікно, але більше не наважувалася заперечувати гендиректорові. Отже виходу й справді немає.

- Добре, - кивнула білявка.

- От і чудово, - сплеснув руками Павло Павлович. - Марина вже чекає на тебе.

Катерина мовчки кивнула, встала та вийшла з кабінету.

- Мені насправді шкода, Юлю, що це сталося саме зараз - звернувся до директорки з продажів керівник. - Але ти ж не збиралася до скону тримати її біля себе?

- Звісно ні, - фиркнула пані Середа. - Проте саме зараз я воліла б мати її допомогу.

- А ти й матимеш. Протягом дня. І передай нарешті частину справ заступнику.

Директорка з продажу звела ідеальну чорну брівку, але зрештою кивнула, здаючись.

Тим часом Катерина зайшла до свого кабінету взяла нотатник і телефон та рушила на четвертий поверх. Від обурення та страху в неї горіли вуха. Вона вкрай не хотіла працювати з нареченою Геннадія Анатолійович. Бачити як вони милуються, як йдуть додому разом. Боялася знову опинитися поруч з чоловіком, боялася втратити самоконтроль.

Та ким вона буде, якщо відмовить генеральному? Катя вже давно зрозуміла, що те, що іншим не під силу, Павло Павлович вимагає тільки від своїх "улюбленців". Можливо, цей випадок перевірка, за результатами якої вдасться здобути прихильність самого гендиректора.

Дівчина нервово стиснула блокнот, коли стулки ліфту роз'їхалися на потрібному поверсі. Де саме зараз перебуває Марина Олександрівна, вона не знала, тому вимушена була йти до приймальні директора з реклами. Його секретарка точно знає все і про всіх.

На скільки знала Катя, наречена пана Зегера не була в штаті компанії. Її запросили для реалізації чергового проєкту у якості дизайнерки. Зазвичай такі люди працюють віддалено, але її запросили до офісу "для більш зручної комунікації". Звісно, всі в офісі знали, хто вона, і чому саме комунікація з нею повинна бути зручною. І ставилися, відповідно, поблажливо. Всі, окрім Юлії Середи.

Директорка з продажу з льоту назвала роботу нареченої пана Зегера рожевими шмарклями. Виявилося, шо та ніколи не працювала з продукцією важкої промисловості.

Секретарку пана Зегера зустріла в порозі вже одягнену. Та сказала, що Марина Олександрівна працює в кабінеті директора з продажу. 

"Звісно, де ж іще?", - відвернувшись, скривилася Катерина та, швидко приборкавши почуття, зайшла до приміщення.

Марина сиділа за приставним столом для нарад. Сама.

- Добрий вечір, пані Марино. Мене звуть Катерина. Павло Павлович попросив допомогти у вашій роботі.

- Так, - майже схопилася дизайнерка. - Ви помічниця Юлії Середи.

- Саме так, - кивнула білявка і підійшла ближче.

Нарешті у неї з'явилася можливість як слід роздивитися шатенку. Густе "поціловане сонцем" каштанове волосся широкими хвилями опускалося на плечі. Легкий макіяж вигідно підкреслював виразні сірі очі та невеликі пухкі губи. Щоправда зараз губи виглядали сухими та обвітреними. В голову негайно прийшла думка про палкі поцілунки на морозі, але в наступну мить Марина Олександрівна прикусила губу, від чого та почервоніла ще сильніше. Схоже, дизайнерка насправді переймалася через роботу.

- Я вирішила почати все з початку, - відразу перейшла до справи вона. - Але часу обмаль. Скільки... Скільки часу ви будете працювати зі мною?

- Вдень я продовжу допомагати Юлії Володимирівні, як завжди. А після шостої я у вашому розпорядженні.

- І до?... - напружено завмерла жінка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍