Лада Астра - Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

     І знову я плачу. Та цього разу від невимовного щастя. Кожне його слово, як молот, руйнувало стіни моєї холодної кімнати в душі і на тому місці розцвітали квіти.

- Ох, Рональд! Як би ти тільки знав, як я тебе кохаю, - промовила я, просто таки ридаючи і при тому обіймаючи і цілуючи, задоволеного моїми трохи ніяковілими зізнаннями, Рональда.  

    Та це для мене велика перемога, сказати про свої почуття ось так, прямо в очі. Розмови розчинилися у поцілунках та обіймах. Але я отямилася першою, бо ще не всі відповіді отримала. І він продовжив розповідати далі, так само не випускаючи мене з обіймів.

- Я коли це зрозумів, то вперше в житті напевно, по справжньому злякався.  Злякався, що не зможу тобі пояснити всю складність нашої з тобої ситуації. Злякався, що ти відвернешся від мене.  Уявляєш? Ти прокидаєшся, а я тобі кажу:  "Дорогенька, я тебе звісно кохаю, але ти почекай поки я поїду відміню свої заручини, а потім вернусь за тобою. А і до речі я ж маю ось ось заручитись на іншій." Тому я і прийняв рішення залишити тобі листа та швидко вирушити додому, щоб відмінити ті чортові заручини. Щоб повернутись до тебе повністю вільним. 

- Це була дурна ідея, - тихо промовила я, згадуючи скільки довелося мені збирати себе по шматочкам після того листа.

- Тепер і я це розумію. А тоді прийняв імпульсивне рішення. Мені здавалося, що я швидко все вирішу з батьком і зможу забрати тебе і зробити своєю законною нареченою. Мріяв, щоб твоя казка була не гіршою ніж у попелюшки, - гірко зітхнув він.

- Моя казка найкраща, Рон, бо ти поруч зі мною і це головне. Я напевно найбільша егоїстка у світі, бо ти таке вчинив, а я млію від того, що ти зараз поруч зі мною, - знову зізналася я йому. Ящо так далі піде, то у мене взагалі секретів від нього не буде.

- Не картай себе, бо не тільки ти тому причина. Насправді, напевно це рано чи пізно, все одно сталося б. Я тоді одразу з дороги побіг до батька. Почав все йому пояснювати і розповів про не можливість мого союзу з принцесою Софією. Дурний, надіявся на його розуміння. Він же по коанню одружився на моїй матері. Але він жорстоко спустив мене з небес на землю. Повідомивши, що за моєї відсутності вони з Даррійським королем заключили безліч взаємовигідних домовленностей. Однією з яких було прискорення моїх з принцесою заручин. Я не здавався, але він сказав одну річ, яка вибила землю у мене з під ніг. Загострення воєнного конфлікту на наших границях. Тобто моя відмова тягне за собою багато смертей, нівчому не винних людей. У нас не такі вже й прості відносини з Даррійським королівством, Ліна. Але я вважав, що поки немає чітких домовленостей щодо заручин, то я зможу все відмінити.

- Рон, а що ж тепер буде ? - стурбовано запитала я. Зовсім не хотілося щоб через його рішення хтось помер.

- Все буде добре Ліна, тепер все буде добре, - погладив він мене по голові заспокоюючи і продовжив, - я зрозумів, що тепер як звір загнаний в клітці. Викрутитись по простому точно не вийде. Наражати королівства на воєнний конфлікт я не мав ні якого права. Тому і придумав новий план дій. В мене залишився єдино можливий вихід. Зректися престолонаслідування. Саме тільки так. Не відмовлятись від заручини і не ображати принцесу Софію, а на самих заручинах зріктися престолу. Головне, щоб було багато свідків з обох сторін і навіть з інших королівств. А також, щоб ніхто про моє рішення не знав. Щоб була максимальна реакція. Так по всьому виходить, що не я відмовився від принцеси, а вона. Зрозуміло ж, що за звичайного хлопця її батько не віддасть. До того ж він ще й пожалів мого батька, бачачи який непутящий син тому дістався. Батьку буде тяжко це все прийняти, але він у мене сильний і з усім впорається. До того ж, я думаю він і так бачив, що король з мене ніякий. Не те що моя сестра. Та якби не ці дурні традиціїї наслідування престолу перш за все чоловіками, то вона і так була би королевою, по праву старшої. От сестра моя насправді найкраще підходить до цієї ролі. До речі вона в бабусю свою пішла, та теж правила королівством на протязі тридцяти років. І краще ніж деякі чоловіки я тобі скажу.

- А як же твоя мама. Як вона це все сприйме?

- О, вона давно вже звикла до моїх вибриків. І вона не батько, їй головне щоб я регулярно сповіщав її, що живий і здоровий. Все інше для неї не так важливо. З батьком складніше, та я всеж надіюсь, що він з часом зрозуміє мій вибір. 

- А чому ж ти мені одразу не сказав усе як є? - скільки нервових клітинок я б змогла вберегти, - Я б тоді точно не втекла із заручин.

- А я і намагався тобі все розповісти. Для цього і приходив до тебе двічі. Але ти б бачила себе. Суміш ображеності і рішучості прийняти свою долю в тобі просто зашкалювала. І в якийсь момент я зрозумів, що ти цього не приймеш і будеш заважати мені все зробити як я задумав. Будеш вмовляти цього не робити. Тому і попросив тебе бути присутньою там. Щоб ти могла на власні очі все побачити і зрозуміти, що я і не збирався тебе покидати. А потім, під  очікуємий хаос ми б швиденько зібрали твої речі ( моїх там вже давно нема) і покинули замок. Але ти втікла, а потім за тобою вийшов і Роберт. Я ледве втримався, щоб не побігти слідом. Мені треба було все довести до кінця. І я навіть уявити не міг, що Роб здатен на таке, Ліна. Думав, він гадості тобі якісь скаже, але щоб ось таке. Я думав вб'ю його там, - зізнався Рон крепко обіймаючи мене.

- Я сама нічого подібного не очікувала. Не розумію, що на нього найшло, - тяжко було те все згадувати. Настільки не реальним воно тепер мені здавалося, в міцних обіймах Рона.